Чан-Чан - одне з найбільших міст в Південній Америці епохи доколумбових відкриттів. Колись, за часів свого розквіту, воно було багате і знамените, панувало над величезними територіями від Анд до Тихого океану .
На берегових рівнинах Перу, що простягаються смугою між Андами і Тихим океаном, немає жодних значних каменоломень. Основним будівельним матеріалом тут здавна служить адобе - висушена на сонці цегла з глини. У Чан-Чані можна побачити руїни стародавнього міста, яке було цілком побудоване з цієї цегли. Колись Чан-Чан був столицею багатої, могутньої і густо заселеної держави Чіму.
Місто розкинулося на площі 18 км2. Звідси володарі Чіму правили своєю імперією, що простягалася майже на 1000 кілометрів уздовж тихоокеанського узбережжя. Розквіт їх держави імовірно припадав на XII століття, після того як занепала могутня культура Тіауанако. Індіанці чіму були дуже майстерними архітекторами та інженерами (вони змогли вижити в цих краях лише завдяки хитромудрій і складній системі водопостачання), до того ж вони досягли великих успіхів в обробці металів. Є підстави вважати, що стіни головних будівель міста були оброблені плитами із золота. Ще й сьогодні можна оцінити витонченість і красу орнаментів, виконаних на глиняній цеглі, але всі інші цінні прикраси Чан-Чана давно зникли.
Старовинна легенда про заснування Чан-Чана оповідає про людину на ім'я Наймлап, яка прийшла з моря, заклала тут місто і знову пішла туди, де заходить сонце. Інша легенда розповідає, що в цьому місті жив дракон, який створив Сонце і Місяць. Але ні в цих, ні в інших міфах немає навіть найменшої зачіпки, яка б пролила світло на дійсну історію виникнення міста.
Хоча історія заснування міста, точно невідома, вважається, що вже на початку першого тисячоліття нашої ери тут були побудовані два храми - Сонця і Місяця, що збереглися досі. Потім на цьому місці почало рости місто, яке згодом перетворилося на найбільший у цій частині нинішнього Перу сільськогосподарський центр з населенням від 60000 до 100000 чоловік, столицю стародавньої держави Чіму.
Проте з упевненістю можна стверджувати, що індіанці чіму жили дуже суворо організованою спільнотою. Прямокутні контури міста і його розбивка на різні райони дають підставу вважати, що в цій державі шанувалися логіка і порядок. Очевидно в кожному з обгороджених міських кварталів мешкали по кілька тисяч чоловік. Центр міста утворює храм-фортеця Тшуді. Особливо добре зберігся Зал 24-х ніш. Зараз це прямокутний двір, обнесений стіною, в якій зроблені ніші для сидіння. За деякими гіпотезами, тут засідала рада старійшин. Відмінна акустика дозволяла вести розмову пошепки на досить великій відстані - в цьому можна переконатися і сьогодні. Згідно з іншою гіпотезою, в нішах стояли фігури богів. Втім, про призначення багатьох будівель цього міста залишається тільки здогадуватися. Зал 24-х ніш відноситься до комплексу будівель, який був обгороджений високою захисною стіною. Тут можна оглянути також руїни хатин, басейн для збору води, адміністративні будівлі і платформи, на яких проходили різні релігійні церемонії.
Храм-фортеця Тшуді утворює один з десяти районів, що складали місто Чан-Чан. Деякі з цих районів були обнесені високими, дев'ятиметровими стінами. Серед інших визначних пам'яток міста - Смарагдовий храм (Huaka Esmeralda) і храм Райдуги (Templo del Arco Iris), який ще називають храмом Дракона (Huaka del Dragon). Смарагдовий храм був розкопаний у 1923 році, а двома роками пізніше сильно постраждав від зливових дощів. Це споруда у формі двох'ярусної піраміди, надзвичайно багато прикрашена рельєфними орнаментами з мотивами морської флори і фауни. Такий же багатий і різноманітний декор має храм Райдуги.
Початок кінця міста настав з моменту завоювання його інками в 1470 році. Запекле протистояння, яке інки не змогли виграти збройним шляхом, було виграно ними за допомогою вельми трудомісткої хитрості - вони повернули назад річку, на якій стояв Чан-Чан. Вода зникла і жителі були змушені здатися. Але інки не заподіяли місту такої шкоди, яку на кілька століть пізніше принесли іспанці. Конкістадор Франциско Піссарро, разом зі своїм загоном відкрив місто для європейців, розграбував те, що залишилося від колись величного Чан-Чана, після чого місто поступово було практично стерте з лиця Землі.
У наш час від Чан-Чана, що є надбанням Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, збереглася лише невелика частина, якій загрожує клімат, що сильно змінився в цій частині країни - часті торнадо і проливні дощі руйнують і без того неміцний матеріал (глиняна цегла) з якого побудоване місто.
Храми Сонця і Місяця
Легенда оповідає, що Чан-Чан був заснований творцем Сонця і Місяця. Неподалік від міста Трухільо в долині річки Моче височіють дві піраміди. Це храми Сонця і Місяця. Дослідники припускають, що обидва вони існували задовго до Чан-Чана. Їх приписують культурі індіанців Моче, період розквіту якої припадає на VI століття н. е.. Правда, деякі вчені датують ці споруди двома-трьома століттями пізніше.
Храм Сонця стоїть на масивній платформі висотою 18 метрів, це гігантська споруда з глиняної цегли. Нижній ярус прямокутної піраміди має розміри 228 х 136 метрів, висота храму - 23 метри. Розташований поблизу храм Місяця, ймовірно, будувався в той же час. Археологи вважають, що обидві споруди належали до важливого ритуального центру, пов'язаному з культом мертвих. Тут були знайдені залишки великого кладовища. Поруч з храмами стояли й інші священні будівлі.
Храм Місяця знаменитий своїми дивовижними фресками із зображенням зброї, яка набуває людської подоби і нападає на людей. Цей мотив часто зустрічається в кераміці Моче - ще один аргумент на користь припущення, що обидва храми побудовані в VI столітті н. е.
За матеріалами: unesco.org.
Читайте також:
