«Сонце дарує життя» - ця фраза повторюється так часто, що сприймається очевидною. Проте на думку ряду астрономів, для інших планет їх материнська зірка може грати протилежну роль: позбавляти її будь-якої надії на розвиток життя.
Наприклад більшість зірок нашої галактики є червоними карликами (спектрального класу М) - невеликими, відносно холодними, але в поведінці вельми непередбачуваними. Такий карлик може абсолютно раптово викинути потужні потоки високоенергетичних частинок, «зрошуючи» навколишній простір.
З урахуванням того, що випромінювання червоних карликів далеко не таке яскраве, як нашого Сонця, межі їх житлової зони (межі, перебуваючи в яких, планета буде достатньо підігріватися, щоб водний лід міг розтопитися, але не настільки, щоб вода перетворилася на пару) знаходяться набагато ближче до зірки, ніж у нашій Сонячній системі. Потенційно населена планета, перебуваючи недалеко від червоного карлика, в моменти його раптового «гніву» і масованого викиду частинок виявляється у вельми небезпечній зоні. Досі вчені вважали, що подібні події повинні катастрофічно позначатися на розвитку місцевого життя. Проте недавні роботи ставлять під сумнів ці уявлення і дають нову надію для всіх, хто невтомно шукає позаземне життя. Адже такі червоні карлики, як уже говорилося, домінують в нашій галактиці.
Вони складають до 70% всіх зірок Чумацького Шляху. Масою від приблизно 0,5 до 0,05 маси Сонця, вони відрізняються дивною «живучістю»: за сучасними оцінками, червоний карлик може прожити від 40 до 100 млрд років, що дає його планетам більш ніж достатньо часу для того, щоб встигнути розвинути життя (для порівняння - орієнтовний час життя Сонця становить близько 10 млрд років).
З іншого боку, протягом перших кількох мільярдів років свого існування червоні карлики відрізняються дуже високою активністю свого магнітного поля, що й породжує величезні корональні викиди речовини і призводить до інтенсивних бомбардувань навколишнього простору високоенергетичними частинками. Можна сказати, те що у нас називається сонячним вітром, там перетворюється в зоряну бурю.
Щоб краще розібратися в тому, який вплив ці бурі можуть робити на найближчі до червоного карлика потенційно населені планети, мексиканські вчені на чолі з Антігона Сегура (Antigona Segura) провели комп'ютерне моделювання цього процесу. Точніше кажучи, в основу був покладений випадок, який спостерігався в реальності, зафіксований в 1985 р. спалах червоного карлика Gliese 388, розташованого на відстані 16 світлових років від Землі, у сузір'ї Лева. Учені вирішили на комп'ютері перевірити, як подібна подія має вплинути на (умовно існуючу) планету, за характеристиками схожу на Землю, але орбіта якої знаходиться ближче до зірки (через вище названі причини) - на вдвічі ближчій дистанції, ніж від Меркурія до Сонця, тобто близько 0,16 а.о.
Моделювання показало, що карлик зовсім не такий страшний, як прийнято вважати. Одна із співавторів дослідження, Лучіані Валковіц (Lucianne Walkowicz) пояснює: «Коли УФ-випромінювання з верхніх шарів атмосфери зірки досягає атмосфери планети земного типу, їх взаємодія призводить до істотного потовщення озонового шару, створюючи більш потужний природний щит, який захищає поверхню планети. В результаті протягом майже всього викиду, який ми промоделювати, поверхня отримувала не більше радіації, ніж у звичайний сонячний день у нас на Землі».
Що ще важливо - сама зірка Gliese 388, як вважається, дуже молода, її вік менше 300 млн років, і саме вона є одним з найактивніших відомих нам червоних карликів. Спалах 1985 р. був у тисячу разів сильніший від типового спалаху на сучасному Сонці, і якщо вже потенційно населена планета цілком здатна перенести його, планети у менш активних карликів мають ще більші шанси.
Втім, американський астроном Марк Джіампапа (Mark Giampapa), визнаючи важливість цієї роботи, резонно зауважує, що більшість червоних карликів не тільки менш активні, а й набагато холодніші від Gliese 388. Відповідно, для того, щоб на планеті могла зберігатися рідка вода, вона повинна розташовуватися ще ближче до зірки і, як наслідок, піддаватися ще більш потужному впливу випромінювання. У цьому випадку їй, можливо, не вдалося б обійтися такою малою кров'ю.
За матеріалами sciencemag.org.
