Нове дослідження вчених допомогло пояснити чому обидві сторони Місяця настільки відрізняються одна від одної. Відповідно до нього колись існував ще один крихітний Місяць, який також рухався своєю орбітою навколо Землі, а потім врізався в теперішній супутник.
Астрономи стверджують, що цей другий Місяць мав радіус 1200 кілометрів і міг сформуватися з такого ж зіткнення планети і об’єкта розміром з Марс, як і теперішній Місяць.
“Гравітаційна війна” між Землею і Місяцем сповільнює швидкість обертання супутника, тому він показує нам завжди тільки один бік. Зворотній бік Місяця був загадкою для жителів Землі аж до 1959 року, коли радянський космічний модуль “Луна-3” зафіксував його на фотографії. Зворотну сторону інколи помилково називають темною стороною, хоча вона так само як і видима сторона має ночі і дні.
Місяць має два обличчя
Зворотна сторона Місяця значно відрізняється від видимої.
Для прикладу, дуже поширені рівнини з вулканічних скель, названі "морями", покривають велику частину видимої півкулі, а на дальній стороні видно тільки кілька "морів". Крім того, видима сторона переважно низинна і плоска, а зворотна в більшості висотна і гориста. В середньому невидима півкуля місяця на 1,9 км вища ніж видима.
Сучасна комп’ютерна симуляція показує, що другий Місяць по-суті парашутував на свого більшого партнера, що і пояснює видимі відмінності між півкулями.
Розрахунки також показали, що другий Місяць сформувався в той самий час, коли утворився наш. Науковці припускають, що наш Місяць народився з масивних кількостей уламків, які залишилися після гігантського зіткнення Землі з тілом, за розмірами подібного до Марсу. Це зіткнення відбулося в ранній період історії сонячної системи. Частина уламків могла об’єднатися в інший Місяць, який мав тільки 4% маси сучасного супутника і 1200 кілометрів завширшки, тобто одну третину діаметра нашого Місяця.
Другий земний Місяць
Для того щоб уявити собі де був другий Місяць, зображують рівносторонній трикутник, двома точками якого є Земля і нинішній її супутник.
Третя точка рівнобедреного трикутника відома як троянська точка або точка Лагранжа, названа так на честь математика, який її винайшов. При такому просторовому розташуванні гравітаційні сили тяжіння Землі і Місяця збалансовуються, а це означає, що вони залишаються відносно стабільними. Земля і Місяць мають дві троянські точки, одна лежить перед Місяцем, вона відома як L4, друга позаду супутника – це точка L5.
Вчені підрахували, що другий Місяць міг перебувати в троянській точці десятки мільйонів років. Однак ця троянська місячна орбіта мала б дестабілізуватися як тільки місячна орбіта достатньо віддалиться від Землі.
В результаті зіткнення могло відбутися при відносно малих швидкостях – від 7200 до 10800 км/год, що дозволило замість кратера утворити додатковий товстий шар поверхні.
"Виглядає цілком правдоподібно, що троянський Місяць, утворений в результаті гігантського зіткнення, дестабілізувався після 10 - 100 мільйонів років і залишив свій слід на Місяці", говорить співавтор дослідження Ерік Асфауг (Erik Asphaug), планетолог Каліфорнійського університету, Санта-Круз. Уявіть "куля грюєру врізалася в кулю чеддеру".
Місячна катастрофа: наслідки
Руїни цього троянського Місяця очевидно народили гірську місцевість, яку ми зараз спостерігаємо на зворотній стороні супутника. В той же час, зіткнення могло сплюснути океан магми під поверхнею сателіта в бік видимого боку, що пояснює чому саме тут сконцентровані фосфор, рідкісноземельні метали і радіоактивні калій, уран і торій.
Для пояснення походження нагір’їв зворотної сторони Місяця було запропоновано численні гіпотези, одна з яких стверджувала, що в усьому "винні" скоріше гравітаційні сили ніж зіткнення. Воно було запропоноване Франсісом Німмо (Francis Nimmo) з Каліфорнійського Університету, Санта-Круз, та його колегами. Німмо каже, що зараз немає достатньо інформації для того, щоб визначити яка з гіпотез краще пояснює відмінність між сторонами Місяця.
Використані матеріали: livescience.com.
Читайте також:
