Є безліч описів спостережень дивних явищ (зазвичай світлових) на Місяці (як і на інших планетах).
3 травня 1715року відомий свого часу астроном Е. Лувілль спостерігав у Парижі місячне затемнення. Близько о пів на десяту за Грінвічем він зауважив біля західного краю Місяця «якісь спалахи або миттєві тремтіння світлових променів, ніби хтось підпалював порохові доріжки, за допомогою яких підривають міни сповільненої дії».
Ці світлові спалахи були дуже короткочасні і з'являлися то в тому, то в іншому місці, але завжди з боку тіні (Землі). Викладено це повідомлення в Мемуарах Королівської академії наук Парижа, 1715 р. с. 96, 126–127.
Шляхи цих світлових об'єктів були зігнутими. Сам спостерігач вважав, що спостерігає грозу на Місяці – для того часу це ще було правдоподібно.
Сам цей факт нічого не говорить на користь присутності на Місяці представників позаземних цивілізацій. Проте існує цілий ряд спостережень світлових рухомих і нерухомих об'єктів на Місяці, які ми поки пояснити не можемо. Так, описане явище не можна пояснити проекцією метеорів, що згорають в земній атмосфері, на місячний диск. Одночасно з Е. Лувіллем в Британії спалахи спостерігав знаменитий Е. Галлей (Філософські праці Королівського товариства в Лондоні, 1715 р., т. 29, с. 249).
Один і той же метеор не може проектуватися на місячний диск одночасно в Парижі і в Лондоні. Крім того, метеори спостерігалися б по всьому диску а не групувалися біля його західного яра.
4 серпня 1738 року о шістнадцятій годині тридцять хвилин за Грінвічем на диску Місяця з'явилося щось схоже на блискавку. (Філософські праці Королівського товариства Лондона, 1739 р., т. 41, с. 228)
8 липня 1842 року під час сонячного затемнення місячний диск зрідка перетинали яскраві смужки. Це зазначено в Календарі Бюро довгот на 1846 рік с. 364.
У 1870 році Бірт спостерігав «блискавку» на Місяці (Астрономічний регістр, 1870 р., т. 7 с. 221).
А цей запис зроблений в 31 році уже двадцятого століття:
«Я працював у дворі нашого будинку і випадково глянув на Місяць. Він був дуже красивий – ясно окреслений молодий Місяць, і я дивився на нього, коли раптом якісь спалахи світла прорізали морок, але безумовно в межах затіненої частини Місяця... Не згадуючи про свої спостереження, я покликав дружину, щоб вона теж звернула увагу на молодий Місяць... Вона сказала: «О так, я бачу блискавку на Місяці» додавши, що та з'явилася в межах місячного диска. Ми спостерігали ще 20 або 30 хвилин, протягом яких явище повторювалося як мінімум шість або сім разів. Цей запис зроблено о 7 годині 40 хвилин пополудні 17 червня 1931 року». Автор спостереження – Дж. Гіддінгсом.
Астрономи обсерваторії Маунт-Вілсон, яким Гіддінгсом надіслав листа, не сприйняли спостереження серйозно – воно суперечило їх уявленням про Місяць. Через 15 років звіт про це спостереження був посланий автором в авторитетний науковий журнал «Science», де повідомлення і було опубліковане. (Т. 104, 1946 р., с. 146).
Півтора століттями раніше, 12 жовтня 1785 року відомий дослідник планет І. І. Шретер спостерігав таке явище:
«Після 5 години на границі темного місячного диска і фактично в центрі Моря Дощів... абсолютно раптово і швидко з'явився яскравий спалах світла, який складалася з багатьох одиночних, окремих маленьких іскор, що мають точно таке ж біле світло, як освітлена сторона Місяця, і весь час рухалися вздовж прямої лінії, спрямованої на північ, через північну частину Моря Дощів і інші частини місячної поверхні, які межують з ним з півночі, а потім через порожню частину поля зору телескопа. Коли цей дощ світла пройшов половину шляху, подібний спалах світла з'явився на півдні точно над тим же місцем... Другий спалах був точно такий самий, як і перший, він складався з подібних маленьких іскор, які промайнули в тому ж напрямку, точно паралельному напрямку на північ... Зміна положення світла до перетину з краєм поля зору телескопа зайняло близько 2 секунд, загальна тривалість цього явища – 4 секунди».
На жаль, Шретер не відзначив місце зникнення світлового явища. Однак він вказав напрям і початкову точку, з чого, приблизно визначивши точку припинення спостереження об'єкта як Море Холоду (шлях, пройдений об'єктами при цьому буде приблизно дорівнювати 530 – 540 км), ми зможемо приблизно обчислити швидкість, яка дорівнюватиме 265 – 270 км/с.
Це неймовірна швидкість! Для порівняння нагадаємо читачеві, що земна ракета, яка летить до Місяця має швидкість близько 12 кілометрів на секунду, до інших планет Сонячної системи – близько 17 км/с. Швидкість може бути набагато меншою тільки в одному випадку – якщо ми маємо справу з проекцією на Місяць явища, яке відбувається в земній атмосфері. Однак поява двох однакових за яскравістю метеоритних роїв над однією і тією ж точкою Місяця протягом нетривалого часу – явище абсолютно неймовірне. Не можна пояснити так само те, що обидва об'єкти з'явилися над однією і тією ж зоною місячної поверхні.
У 26 випуску (1942 рік) журналу Королівського астрономічного товариства Канади розміщене наступне повідомлення Вальтера Хааса:
«10 липня 1941 року я спостерігав майже повний Місяць через 6 дюймовий рефлектор при збільшенні в 96 разів... я побачив крихітну цятку, що світилася і рухалася впоперек місячної поверхні. Вона з'явилася на захід від кратера Гассенді... і рухлася майже точно на схід до зникнення біля короткої стіни Гассенді. Плямочка була набагато меншою, ніж центральний пік Гассенді, і його кутовий діаметр не перевищував 0,1 кутової секунди. Яскравість була постійною уздовж всього шляху, зоряна величина плями оцінена у +8. Тривалість польоту була близько однієї секунди. Близько 5 години 41 хвилини, я побачив більш слабку пляму десь південніше Грімальді. Кінцева точка руху була добре видною, там пляма була яскраво вираженою, і ми могли, відповідно, виключити пояснення явища накладенням на місячний диск деякого земного об'єкту, що знаходиться низько в атмосфері (наприклад, будяка), так як він рухався б через все поле зору телескопа... Швидкість відносно Місяця була менше 63 миль за секунду (116.676 км/с)».
Метеоритом це явище також пояснити не можна, так як «падаючі зірки» ніколи не зберігають у польоті постійну яскравість, крім того, проекція початку і кінця траєкторій двох метеоритів на місячний диск також не є можливою. Найголовніше ж заперечення полягає в тому, що метеорит 8-ї зоряної величина при віддаленні 100 км (типова відстань) має кутові розміри, які більш ніж на два порядки перевищують кутові розміри спостережуваного об'єкта.
Не пояснюються метеорною гіпотезою і спостереження проходження «кометоподібного об'єкта» через місячний диск, виконані 27 вересня 1881 року Е. В. Деєм з Прескотта (США) і Марквіком з Південної Африки. Про це повідомлялося у «Публікаціях астрономічної обсерваторії Пулсініц» (ФРН, 1969, 5). При одночасному спостереженні об'єкту на фоні місяця з двох пунктів, віддалених один від одного на 12000 км, він повинен знаходиться не ближче ніж на відстані 300 – 400 тис. км. від Землі, тобто в районі Місяця. І, якщо об'єкт не пов'язаний з Місяцем, то чому його не було видно до проходження через його диск?
Особливо часто рухомі об'єкти спостерігалися над Морем Спокою. У 1964 році різні спостерігачі бачили їх в одному і тому ж районі – південніше або на південний схід від кратера Росс Д – принаймні 4 рази. Зведення таких повідомлень опубліковане НАСА в «Хронологічному каталозі повідомлень про місячні події» (технічний рапорт – 277, 1968). Об'єкти виглядали світлими або темними плямами, що переміщалися на десятки або сотні кілометрів за кілька годин.
Ці випадки не можна пояснити хмарами пилу, піднятого метеоритним ударом, бо падіння метеорита призводить до симетричного викиду ґрунту. Є й інші причини, що не дозволяють вважати об'єкти хмарами пилу або вивержених газів.
18 травня 1964 року Харріс, Крос та інші дослідники протягом 1 години 5 хвилин спостерігали над Морем спокою за плямою білого кольору, що рухалася зі швидкістю 32 км/год (див. каталог НАСА). З плином часу пляма зменшувалася в розмірах. Якби вона складалася з пилу або газу, то могла б тільки збільшитися. Крім того, час життя плями в 10 разів перевищувала термін існування штучної газової хмари, що викидається ракетою, і в 5 разів – хмари, піднятої при посадці земного корабля на Місяць.
21 червня того ж року ті ж Харріс, Крос і Хелланд спостерігали рухому пляму на Місяці протягом більш ніж двох годин. Швидкість плям (32 – 80 км/год) у 5 разів менша від середньої теплової швидкості молекул газу з мінімальною молекулярною масою (близько 300) при температурі ґрунту 165 градусів Кельвіна.
Хмара газу не може зміститися більш ніж на 20% свого радіусу, що абсолютно не узгоджується з описом дивних об'єктів. Це підтверджується і несферичною формою деяких об'єктів.
11 вересня 1967 року монреальська група спостерігачів і П. Жан помітили у Морі Спокою тіло, яке виглядало як темна прямокутна пляма, фіолетова по краях. Вона здійснювала рух із заходу на схід протягом 8 – 9 секунд. Тіло перестало бути видимим, а через 13 хвилин біля кратера Сабін, розташованого в районі руху плями, на долі секунди спалахнув жовтий колір. (Циркуляр Місячної секції Британського астрономічного товариства, 1967, т.2, 12).
Через 20 днів, знову ж у Морі Спокою, Харріс зауважив яскраву пляму, що рухалася зі швидкістю 80 км/год (див. каталог НАСА). Слід зауважити, що через півтора року в тому ж районі, всього на відстані сотні кілометрів на схід від кратера Сабін приземлився Аполлон 11.
Чи є випадковим те, що саме в цьому районі опустився перший космічний корабель? Чи не послало його НАСА туди спеціально, щоб дізнатися природу аномальних явищ?
І ось ще один цікавий факт. Місячний ґрунт в області посадки Аполлона-11 виявився частково оплавленим. Оплавлення це не могло було відбутися внаслідок роботи двигунів посадкового блоку. На думку професора Т. Голда, який розглянув всілякі пояснення цього явища, не раніше 100000 років тому ґрунт був опромінений світлом в 100 разів яскравішим, ніж сонячне. Такого оплавлення ґрунту не було виявлено в місцях інших посадок місячних експедицій. Ймовірно, опромінена була вельми мала частина поверхні. Мабуть висота джерела над місячним ґрунтом була невелика. Але якого джерела? З усіх привезених з Місяця зразків лише один – підібраний екіпажем Аполлона-12, що приземлився на відстані 1400 км від місця посадки Армстронга і Олдріна – виявився оплавленим (зразок 12017).
А ось ще два випадки спостереження подібних об'єктів на Місяці. Ось що спостерігав В. Яременко з Одеси: «Сталося це в 1955 році, десь у середині серпня (можливо місяць неточний). Я учився в шостому класі, захоплювався астрономією. Спорудивши з водостічної труби телескоп, з цікавістю розглядав кратери на місячній поверхні. Телескоп вийшов не дуже якісний, навколо Місяця світився тонкий кольоровий ореол, але збільшення було достатнім, щоб у деталях розглядати незліченні місячні кратери, гори і моря. Навколо мене юрмилися цікаві хлопчаки, вони навперебій просили подивитися в телескоп. Було близько 20 години, коли я допустив до «труби» чергового молодика. «Ух ти, які гори... Там щось летить!» - несподівано закричав хлопчик. Я тут же відсунув його убік і сам жадібно припав до окуляра. Над диском, паралельно його краю, на відстані приблизно 0,2 місячного радіусу летіло світле тіло, подібне зірці 3-ї величини при звичайному спостереженні. Пролетівши третину окружності, (це зайняло 4 – 5 секунд), тіло по крутій траєкторії опустилося на місячну поверхню. Зрозуміло, це не була проекція метеорита, що падає на Землю. Тіло було досить велике і... кероване! А ніяких штучних супутників в ті роки ще не існувало».
В. Лучко зі Львова викладає свої спостереження, вважаючи їх проявом наслідку згасаючого місячного вулканізму. Чи застосовне це пояснення до даного випадку – про це нехай судить читач.
«31 березня 1983 року я здійснював спостереження Місяця за допомогою рефлектора із збільшенням в 133 рази. Близько другої години тридцяти хвилин на чистому, сяючому, майже повному диску Місяця (він пройшов фазу повного місяця 28 березня) було відмічено досить велике темне тіло начебто неправильних обрисів, яке спокійно, рівно і швидко промайнуло за трохи зігнутою траєкторією через північно-західну частину диска в напрямку приблизно з заходу на схід. Шлях тіла на тлі диска зайняв не більше однієї секунди.
Потім, через короткий проміжок часу, точно таке ж (або те ж саме) тіло знову перетнуло Місяць з тією ж швидкістю і в тому ж напрямку. Відрізняючись високою швидкістю, великими розмірами, неправильною формою і темним кольором, ці тіла (тіло) справляли враження об'єктів, нерозривно пов'язаних з Місяцем – і характером швидкого, рівного руху за злегка зігнутою траєкторією, і чисто оптично: здавалося, вони знаходяться не дуже високо над місячною поверхнею, що наводило на аналогію із супутниками.
Потім спостереження були перервані і продовжені набагато пізніше. Але тепер, за час з 3:30 до 4:20 вдалося помітити шість появ таких же тіл або все-таки одного і того ж тіла. Перший раз об'єкт з'явився приблизно в 3:32, потім в 3:35, потім в 3:40, 3:47, 4:00, 4:16, тобто проміжки між наступними появами монотонно зростали. У всіх випадках це було порівняно велике, темне, навіть чорне тіло неправильної форми, прекрасно помітне на тлі сяючого диска Місяця, яке плавно рухалося за трохи зігнутої траєкторії з великою швидкістю (кожне проходження займало не більше однієї секунди, і це не дозволяло детальніше вивчити летючий об'єкт).
Хоча напрямок руху у всіх об'єктів збігався – приблизно із заходу – південного-заходу на схід – північний-схід (ніби відсікаючи північно-західний край Місяця) – лише одного разу траєкторія пройшла майже через центр диска. При інших появах тіло проходило за меншою дугою, ближче до північно-західного краю, пролітаючи над Морем Криз, Морем Спокою, Морем Ясності, Альпами, Апеннінами, Морем Дощів, причому зазначалося поступове зміщення траєкторії до самого краю Місяця. Характерно, що, як і при інших спостереженнях, областю переважного проходження об'єктів на тлі Місяця було Море Спокою».
Цікаво, що зони появи цих об'єктів на Місяці не випадкові. Якщо нанести місця появи рухомих об'єктів на місячний диск, то виявляється їх концентрація в певних районах. Там же групуються і загадкові компактні джерела світла, які видно іноді на нічній стороні Місяця і в області земної тіні під час місячних затемнень. Ця невипадковість розподілу об'єктів дозволяє відкинути пояснення феноменів земними атмосферними явищами. Важко зв'язати їх із проявами місячного вулканізму. Вони не мають помітного зв'язку з тектонічними поясами Місяця.
Крім того, 25.04.72. в обсерваторії Пассау було отримано ряд фотографій «світлового фонтану» в області кратерів Аристарх-Геродот. Світловий стовп збільшував висоту із швидкістю 1,35 км/с. Досягнувши висоти 162 км, він змістився на 60 км убік і розплився. Це грандіозне видовище не супроводжувалося сейсмічними поштовхами, звичними при виверженнях, які цілком могли бути зареєстровані мережею сейсмографів, встановлених на Місяці. (Зірки і Всесвіт, ФРН, 1972 р. т. 11, 8-9, с. 238-239)
Читайте також:
