Ця група речовин, що зумовлюють специфічний запах рослини, отримала свою назву ще в XVIII столітті, коли про їх хімічний склад ще не було відомо нічого. Ефірними вони названі тому, що мають велику леткість, як ефір, а оліями – оскільки масні на дотик, не змішуються з водою і легші за неї. Однак, незважаючи на маслянистий зовнішній вигляд, ефірні олії не відносяться до класу ліпідів. Схожість з жирами у ефірних олій лише зовнішня, за хімічним складом це зовсім різні сполуки: жирні олії – це складні ефіри гліцерину з жирними кислотами, а ефірні олії – складна суміш різних органічних сполук.
Ефірні олії: склад і властивості
До складу ефірних олій входять терпеноїди, монотерпени, сесквітерпени (півторатерпени), спирти, кетони, альдегіди, ефіри, феноли, тому для них характерні наступні фізико-хімічні особливості:
- густина 0,8-1,5 г/см;
- температура кипіння 160-240 °С;
- температура кристалізації від +17 до -30 °С.
У більшості випадків ефірні олії – це рідини, масні на дотик. На папері ефірні олії залишають масну пляму, однак протягом 1-3 годин вона повністю випаровуються. Вміст ефірних олій у рослинах коливається від 0,001 до 20 % на суху речовину і залежить від періоду вегетації; частіше ж їх міститься 2-3%.
Ефірні олії – безбарвні або жовтуваті прозорі рідини, рідше – темно-коричневі (корицева олія), червоні (тіміанова олія), зелені від наявності хлорофілу (бергамотова олія) або сині, зеленувато-сині від наявності азулена (олія ромашки, деревію, полину гіркого і цитварного).
Запах олій характерний, ароматний. Смак пряний, гострий, пекучий. Велика частина ефірних олій має відносну густину менше одиниці, деякі (корицева, гвоздична) – важчі від води. Ефірні олії майже не розчиняються у воді, але при збовтуванні вода набуває їх запаху і смаку. Майже всі олії добре розчиняються в спирті і змішуються у всіх пропорціях з хлороформом, петролейним ефіром. Реактив Судан III забарвлює олію в жовтогарячий колір.
Методи одержання
- Перегонка з водою або водяною парою.
- Пресування-витискання. Застосовується до сировини, яка багата ефірними оліями (плоди цитрусових).
- Екстрагування із сировини різними речовинами, в яких розчиняються ефірні олії.
- Поглинання, яке базується на властивості жирів поглинати ефірні олії, що випаровуються з квітів (застосовується для ароматних квітів, тонкий запах яких змінюється при перегонці).
- Поглинанням активованим вугіллям: із вугілля олію добувають спиртом (новий спосіб поглинання без жирів).
- Мацерацією, що базується на здатності ефірних олій розчинятися в жирах. Полягає у настоюванні квітів з жирною олією.
Проводиться також екстрагування ефірної олії легкокиплячими рідинами, які потім відганяються. Найпоширеніший з усіх перерахованих вище метод перегонки сировини з водяною парою.
Ролі у житті рослин
Вважають, що ефірні олії є відходами рослин, беруть участь в обміні речовин. Перебуваючи в підземних частинах рослини, ефірні олії захищають її від комах і гризунів, а корі і деревині надають ранозагоювальних властивостей при ушкодженнях. Запах квітів служить для приваблення комах. Випаровуючись, ефірні олії оберігають рослини від перегрівання в спекотну пору (вважають, що випаровуючись, летка олія огортає траву, розсіює сонячні промені і таким чином рослина оберігається від перегріву).
Накопичення ефірних олій залежить від різних факторів: клімату, світла, ґрунту, фази розвитку рослин, віку і т.д. У південних районах, на відкритих місцях, пухкому і удобреному ґрунті вміст ефірних олій підвищується, але при дуже високій температурі повітря, після випаровування він знижується. Молоді рослини містять більше ефірних олій.
Накопичуються ефірні олії в усіх органах рослин, але найбільше в квітах, листках, плодах, у зовнішніх та внутрішніх утвореннях. До зовнішніх (екзогенних) утворень епідермального походження відносяться залізисті плями, різні волоски і залозки. До внутрішніх (ендогенних) утворень, що розвиваються в паренхімних тканинах, відносяться видільні клітини (зустрічаються в коренях валеріани і кореневищах аїру), вмістища (лист евкаліпта), капальці (плоди анісу, фенхелю, кмину, кропу, коріандру), ходи (деревина сосни, ялиці).
Особливо багаті ними квіти (троянда, ромашка), листя (м'ята, евкаліпт), трава (материнка, полин), плоди (фенхель, аніс) , корені і кореневища (аїр, валеріана). Жирні ефірні олії одержують із насіння технічних культур – соняшнику, кукурудзи, льону, мигдалю. У 13 жирних рослинних оліях виявлені ненасичені жирні кислоти – лінолева, ліноленова, олеїнова, які мають важливе значення для обміну холестерину. Реагуючи з холестерином, вони створюють розчинні сполуки , «придатні» для виведення з організму. Під впливом світла, температури, кисню повітря вони змінюють свій склад, колір, втрачають запах, відбувається їх осмолення. Тому необхідне суворе дотримання правил збору, сушіння, обробки, зберігання ефіровмісних рослин і приготування з них лікарських форм.
Ефірні олії: застосування
Ефірні олії широко використовуються в парфумерії для виробництва парфумів, одеколонів, косметичних препаратів, в медицині, а також у миловарній, харчовій, лікеро-горілчаній, тютюновій промисловості та техніці. Відомо понад 2000 ефіроолійних рослин. До них відносяться: троянди, коріандр, лимон, м'ята, евкаліпт, кмин, кріп, ялівець, валеріана, липа, береза, полин, чебрець і багато інших. З таких рослин виробляються олії – м'ятна, рожева, камфорна, евкаліптова, кминна, шавлієва, анісова, кедрова та інші.
Дія на організм
Ефірні олії володіють протизапальними, антимікробними, противірусними, протигнильними, стимулюючими, заспокійливими, болезаспокійливими, антіглистними властивостями, розширюють кровоносні судини серця і мозку, знижують артеріальний тиск, послаблюють кашель, збуджують дихання, покращують функцію шлунково-кишкового тракту, здійснюють позитивний вплив на центральну нервову і серцево-судинну системи, зменшують процеси бродіння в шлунково-кишковому тракті. Здавна вони відомі як засоби, що поліпшують і змінюють смак і запах ліків. Добавки ефірних олій в креми для косметики в 3-4 рази підвищують ефективність омолоджувальної дії. Біомассаж олією мускатного горіха, кориці або шавлії здійснює зігріваючу дію, а масаж олією ладану, лаванди, м'яти – охолоджуючу. Ці процедури покращують кровообіг, лімфодренаж, тканинний обмін.
Ефірні олії впливають на організм м'яко, поступово. Їх складно передозувати, оскільки 1 крапля може містити не більше 0,00005-0,0002 г кожного окремого вуглеводню.
Заготівля рослин
Рослини, що містять ефірні олії сушать повільно, при температурі 25-35 °С, без провітрювання, розкладаючи сировину товстим шаром. Кисень повітря і волога сприяють зміні складу ефірної олії. Одні компоненти окислюються, інші гідролізуються. Тому сировину слід зберігати в сухому, чистому приміщенні, без прямого попадання сонячних променів, окремо від пахучої сировини, у щільно закритих бочках або ящиках, викладених папером. Олію зберігають в склянках із темного скла або бідонах, наповнених доверху. Температура в приміщенні повинна бути не вище 15 °С.
Визначення домішок в ефірній олії
Визначення спирту
На газове скло з водою, поміщене на чорний папір, піпеткою наносять кілька крапель ефірної олії. Не повинно бути помітного помутніння навколо краплі олії.
Визначення жирних і мінеральних масел
1 мл ефірної олії збовтують в пробірці з 10 мл 90%-ного етанолу. Не повинно з'являтися каламуті і жирних крапель.
Суміші ефірних олій можуть бути використані як лікувальні парфуми, в аромалампі, аромамедальйоні або на глиняних дощечках для ароматизації приміщення, для ванн, масажу загального або місцевого, масажу рефлекторних точок і аплікацій сумішшю без розведення, компресів, обгортань, втирання, інгаляцій холодних і гарячих, спринцювання, для прийому всередину, в мікроклізмах, для приготування косметичних засобів (крем , туалетна вода, дезодорант ) і т.д.
Джерела:
Мазнев Н. Энциклопедія лекарственных растений. - Москва: Мартин, 2004.
Читайте також:
