Зовнішній борг – це заборгованість уряду перед іншими країнами, іноземними банками чи міжнародними фінансовими організаціями, такими як Міжнародний валютний фонд (МВФ).
Зовнішній борг багатьох країн став предметом дебатів під час недавніх самітів Світового банку (Міжнародний банк реконструкції та розвитку) і МВФ в Сіетлі (США), Празі (Чехія) та Сінгапурі. Хоча офіційною метою створення цих організацій було фінансування розвитку та економічного зростання всіх країн світу, багато хто вважає, що їхня політика спрямована на просування інтересів багатих країн Заходу. Поширена думка, що при наданні позик країнам, що розвиваються (наприклад, Бангладеш, Мексиці чи Зімбабве) ці організації висувають ряд вимог до політики країн і приносять державі більше шкоди, ніж користі. Плани щодо подолання бідності в усьому світі, що розроблялися 30 років тому, не отримали належного втілення в життя.
Боржники
Багато країн, що розвиваються, наприклад, Бразилія, Індонезія чи Танзанія, винні великі суми грошей банкам різних країн і урядам Великобританії, Японії та США. Неабиякі борги перед іноземними урядами та організаціями накопичили в останні роки і східноєвропейські країни.
Кращим способом для нарощування виробництва товарів і послуг (а отже, і для економічного зростання) є інвестиції. З економічної точки зору, інвестиції означають збільшення запасів капіталу і засобів виробництва в країні. Під засобами виробництва розуміють ту продукцію, яка необхідна для створення інших товарів і послуг. Протягом 1970-х років багато країн, що розвиваються, позичали кошти для здійснення подібних інвестицій переважно у банків та інших фінансових організацій розвинених країн. Ці позики де в чому були схожі на кредити, які беруть в банку підприємства для розширення свого бізнесу – відмінності були тільки в їх сумі.
Однак у 1980-х роках багато з цих країн-боржників, які мали великий зовнішній борг, виявили, що більш не в змозі здійснювати виплати за своїми боргами. Наприклад, до кінця 1989 року зовнішній борг Бразилії склав 111300000000 дол. США, а Мексики – 95600000000 дол. Такі суми у багато разів перевищували доходи цих країн від обсягу продажів товарів і послуг решті світу. Боржники насилу виплачували навіть відсотки.
Проблеми виплат
Існує кілька причин, внаслідок яких багато країн, що розвиваються, не можуть покрити свої зовнішні борги. Значна частина коштів, отриманих ними, була витрачена на нерозумні інвестиції та проекти. Важливо також, що кредити на структурне урегулювання Світовий банк надає країні-позичальнику у випадку виконання нею певних зобов'язань. Серед вимог так званої політики в галузі структурних перетворень, схваленої урядами країн-кредиторів, – дозвіл на інвестиції з боку зарубіжних компаній (міжнародних і транснаціональних корпорацій), стимулювання економіки до виробництва товарів і послуг на експорт, скорочення витрат у соціальному секторі. Найчастіше виконання цих зобов'язань та відповідних проектів не дозволяло країні-позичальнику забезпечити рівень виробництва, необхідний для покриття виплат по боргу. У 1980-х роках в результаті зміцнення долара США зросла ї вартість позикових коштів (більшість позик видавалися в доларах США). Країни, що розвиваються, були змушені експортувати все більше товарів і послуг в обмін на одну і ту ж суму доларів. Крім того, світове зростання відсоткових ставок привів також до збільшення виплат за позиками.
Деякі позики були направлені військовими режимами на потреби армії. Інші позичені суми грошей привласнила корумпована державна влада.
Зовнішній борг і перехідні економіки
Уряди країн з перехідними економіками зіткнулися з необхідністю виконання ряду обов'язкових економічних реформ в обмін на отримання фінансової допомоги. Реформи припускали лібералізацію цін, відмову від субсидій, приватизацію державних підприємств і відкритість для іноземних інвестицій. У результаті діяльність держсектора в цих країнах зупинилася через розрив зв'язків між підприємствами, які були залежні один від одного. Приватний сектор розвивався повільно. У перші ж роки реформ виробництво в таких країнах, як Угорщина, Україна і Росія, значно скоротилося, рівень безробіття досяг піку, заощадження знецінилися.
Через кілька років у деяких країнах, зокрема в Чехії та Угорщини, скорочення виробництва сповільнилося, а потім почалося його зростання. Зміни в кращу сторону відбулися і в економіці Польщі, в результаті чого уряд зумів відновити раніше припинене погашення боргу перед МВФ.
Однак в інших країнах уряди були змушені зберегти субсидії і підтримку великих державних підприємств, в той час як багато приватних компаній опинилися під контролем кримінальних структур. Зараз, через багато років після початку реформ, планові економіки лише декількох країн можуть розглядатися як успішно трансформовані в ринкові.
Пробачити борги
Багато країни третього світу опинилися в складній ситуації – виплати відсотків за зовнішніми боргами перевищують суму всіх інвестицій, нових позик і фінансової допомоги від зарубіжних країн. Перед самітом восьми провідних країн (так званої «Великої вісімки»), який відбувся в липні 2005 року, активісти громадських організацій Британії Jubilee Debt Campaign і Make Poverty History прагнули домогтися рішення про списання 40 млрд. дол. США зовнішнього боргу для 18 найбідніших країн світу.
Світовий банк і МВФ приступили до перегляду своєї кредитної політики та рекомендацій щодо економічного розвитку. Ймовірно, однією з причин такого рішення стали протести громадськості, а також небажання ставати кредитором для тих країн, які ніколи не зможуть повернути позичені кошти.
Читайте також:
