Прагматичний метод це перш за все метод залагодження філософських суперечок, які без нього могли б тягнутися без кінця.
Чи представляє собою світ щось єдине? Панує в ньому свобода чи необхідність? Лежить в його основі матеріалістичний принцип чи духовний? Всі ці точки зору на світ однаково правомірні і суперечки про них нескінченні. Прагматичний метод у подібних випадках намагається витлумачити кожну думку, вказуючи на її практичний наслідок. Яка вийде для когось практична різниця, якщо прийняти за істину саме цю думку, а не іншу?
Якщо ми не в змозі знайти практичної різниці, то обидві думки (протилежні) означають по суті одне і те ж, і будь-яка подальша суперечка тут даремна. Серйозна суперечка виникає тільки в тому випадку, коли ми можемо вказати на якусь практичну різницю, що витікає з припущення, що права якась одна зі сторін.
Погляд, кинутий на історію цього вчення, з'ясує нам ще краще, що таке прагматизм. Ця назва походить від грецького слова, що означає "дія", від нього походять наші слова "практика" і "практичний". Вперше воно було введене в філософію Чарльзом Пірсом в 1878 р. У статті під заголовком "Як зробити наші ідеї ясними" Пірс вказував спершу, що наші переконання це фактичні правила для дій, потім він каже, що для того, щоб з'ясувати сенс будь-якого твердження ми повинні лише визначити той спосіб дії, який воно здатне назвати: у цьому способі дії і полягає для нас все значення цього твердження. В основі всіх знайдених нами між нашими думками (твердженнями) відмінностей лежить наступний конкретний факт: жодна з них не настільки тонка, щоб виражатися якось інакше, ніж у вигляді деякої можливої різниці в галузі практики.
Тому, щоб домогтися повної ясності в наших думках про якийсь предмет, ми повинні розглянути, які практичні наслідки в цьому предметі, тобто яких ми можемо чекати від нього відчуттів і до якого роду реакції зі свого боку ми повинні підготуватися. Наше уявлення про ці наслідки як найближчі, так і віддалені і є все те, що ми можемо собі уявити про цей предмет.
У цьому полягає принцип Пірса, принцип прагматизму. Протягом двадцяти років він залишався ніким не помічений, поки У. Джеймс в доповіді, прочитаній перед філософським гуртком професора Пуансона в Каліфорнійському університеті, не скористався ним і не застосував його спеціально до релігії. До цього часу (1898 р.) мабуть був підготовлений ґрунт для сприйняття нового вчення. Слово "прагматизм" починає широко розповсюджуватися, і в даний час рясніє на сторінках філософських журналів. З усіх боків говорять про прагматичний рух, говорять іноді шанобливо, іноді зневажливо, але рідко з ясним розумінням суті справи. Ясно, що ця назва відмінно підійшла до цілого ряду філософських напрямів, яким досі не вистачало загального імені, і що прагматизм пустив вже міцні корені.
Щоб зрозуміти все значення принципу Пірса, треба навчитися застосовувати його у конкретних випадках. У. Джеймс помітив, що Оствальд, знаменитий лейпцігський хімік, чудово користувався принципом прагматизму у своїх лекціях з натурфілософії, хоча він і не назвав його цим іменем.
"Всі види реального", писав він йому, "впливають на нашу практику, і цей вплив і є їх значення для нас. На своїх лекціях я звичайно ставлю питання таким чином: що змінилося у світі, якби з конкуруючих точок зору була вірна та або інша? Якщо я не знаходжу нічого, що могло б змінитися, то дана альтернатива не має ніякого сенсу".
Інакше кажучи, обидві конкуруючі точки зору означають практично одну й ті ж річ, і іншого значення, крім практичного, для нас не існує. В одній надрукованій доповіді Оствальда ми знаходимо приклад, який добре пояснює його думку. Хіміки довго сперечалися про внутрішню будову деяких тіл, що називаються "таутомерним". Їхні властивості однаково добре узгоджувалися як з припущенням, що всередині у них знаходиться в коливальному русі атом водню, так і з гіпотезою, що вони представляють собою нестійкі суміші з двох тіл. Зав'язався запеклий спір, який не привів ні до чого певного. "Суперечка ця, зауважує Оствальд, ніколи б і не розпочалася, якби вчені запитали себе, яка виявиться насправді різниця, якщо допустити, що вірна та чи інша точка зору. Тоді б чітко виявилося що ніякої такої фактичної різниці не може вийти."
Цікаво бачити, як втрачають усе своє значення багато філософських суперечок, коли Ви піддасте їх цьому простому методу випробування і запитайте, який практичний наслідок з них випливає.
У прагматичному методі немає нічого абсолютно нового. Його прихильником був Сократ. Аристотель же ним методично користувався. За його допомогою Локк, Берклі і Юм зробили багато цінних відкриттів. Але всі ці попередники прагматизму користувалося ним випадково, уривками: це була ніби прелюдія.
Прагматизм представляє собою відмінно знайомий філософський напрямок емпіризму, але він представляє його в більш радикальній формі. Прагматисти рішуче, раз і назавжди, відвертаються від цілої купи застарілих звичок, дорогих професійним філософам. Вони відвертаються від абстракцій і недоступних речей, від словесних рішень, від поганих апріорних аргументів, від твердих, незмінних принципів, від замкнутих систем, від уявних абсолютів. Він звертається до конкретного, до доступного, до фактів, до дії, до влади. Це означає щиру відмову від раціоналістичного методу і визнання панування методу емпіричного.
Прагматизм у той же час не виступає на користь якихось певних спеціальних висновків. Він тільки метод.
Метафізика зазвичай вдавалася до досить первісних методів дослідження. Ви знаєте, що люди мали схильність до забороненої законом магії, і Ви знаєте також, яку роль у магії завжди відігравали слова. Дух, геній, демон, взагалі всяка чиста і нечиста сила, знаходяться у Вашій владі, і якщо тільки Ви знаєте її ім'я або зв'язуєте її формулою заклинання. Соломон знав імена всіх духів і завдяки цьому мав їх у себе в повному підпорядкуванні. Словом, світ завжди видавався первісному розуму у вигляді своєрідної загадки, ключ до якої потрібно шукати в деякому імені або слові. Це слово володіє принципом світу і влада ним в деякому роді, дає можливість володіти самим світом.
"Бог", "Матерія", "Розум", "Абсолютна", "Енергія" всі ці подібні, вирішальні загадки світу, імена. Раз Ви їх знаєте Ви можете бути певні. Ви знаходитесь тоді біля кінця свого метафізичного дослідження.
Але якщо Ви оперуєте прагматичним методом, ви ніколи не побачите в подібному слові завершення свого дослідження. З кожного слова Ви повинні отримати його практичну готівкову вартість, повинні змусити його працювати в потоці Вашого досвіду. Воно розглядається не тільки як рішення, стільки як програма для подальшої роботи, зокрема, як вказівка на ті методи, за допомогою яких може бути змінена дана дійсність.
Таким чином, теорії являють собою не відповіді на загадки, теорії стають знаряддями. Ми не заспокоюємося в солодкій бездіяльності на теоріях, ми йдемо вперед і понад те при нагоді змінюємо за їх допомогою природу. Прагматизм робить всі наші теорії менш тугими, він надає їм гнучкість і кожну садовить за роботу. По суті він не представляє нічого нового і тому гармонує з багатьма старими філософськими напрямками.
Так, наприклад, з номіналізмом він сходиться в тому, що постійно звертається до приватного індивідуального; разом з утилітаризмом він підкреслює практичний момент дійсності; з позитивізмом, він поділяє презирство до словесних рішень, до безглуздих питань і метафізичних абстракцій.
Таким чином, прагматичний метод аж ніяк не визначає якихось певних результатів, він являє собою лише певне відношення до речей, відому точку зору. Саме таку точку зору, яка спонукає нас відвертати свої погляди від різних принципів перших речей, "категорій", уявних необхідностей, і змушують нас дивитися у напрямку до останніх речей, результатів, плодів, фактів.
Читайте також:
