Полярне сяйво багато в чому залишається загадкою. У загальних рисах механізм його утворення описаний досить давно, проте невирішених питань, як і раніше багато. Істотний прорив у розумінні цього явища став можливий завдяки групі супутників Cluster, які досліджують магнітне поле Землі.

Процес утворення полярного сяйва схожий до того, який відбувається в старій телевізійній трубці. Тут електронна гармата розганяє пучки електронів і направляє їх на екран, покритий люмінофором, який світиться від зіткнення. Щось подібне відбувається і в космічних масштабах коли утворюється полярне сяйво: заряджені частинки сонячного вітру прискорюються за рахунок магнітного поля Землі в так званій «розгінній зоні», розташованій над Північним полюсом, на висоті 5-8 тис. км. Вони спрямовуються далі в іоносферу, верхній шар земної атмосфери. Тут розігнані електрони та іони починають стикатися з атомами і молекулами іоносфери. Значна частина енергії при зіткненні вивільняється у вигляді світла, яке ми бачимо, коли спостерігаємо полярне сяйво.

У середині листопада 2009 року був встановлений черговий світовий рекорд за тривалістю пробігу електромобіля без підзарядки: експериментальний варіант малолітражки Daihatsu Mira Van пройшов на акумуляторах 555 км від Токіо до Осаки за тринадцять з половиною годин. Правда, встановлені в цій машині літієві акумулятори від фірми Sanyo Electric теж були експериментальні, і поки для масового споживача недоступні. Показники рядового сучасного електромобіля куди скромніші - менше 200 км від розетки до розетки.

Електричні джерела енергії за останнє століття поступово стали найбільш універсальними серед всіх винайдених людством джерел енергії. Головна перевага електричної енергії перед іншими формами (перш за все теплової) - зручність доставки споживачеві, простота дозування і масштабування споживаючих пристроїв. Від однієї і тієї ж розетки з однаковим успіхом можна живити і кухонну мікрохвильовку потужністю кілька кіловат, і настільні годинники з дисплеєм, що споживають в тисячу разів менше.

Добре відполіровані поверхні металу злипаються, якщо їх добре притиснути одну до одної. Такий дослід показують на шкільних уроках фізики. А якщо їх притиснути сильно, до того ж нагріти, хоча й зовсім не до температури плавлення, то це годиться не тільки для демонстрації дослідів, а й для цілком практичною зварювання металів. Такий процес називається холодним зварюванням, і механізм його - на відміну від гарячого зварювання, де метал плавиться, - поки не цілком ясний.

На цей рахунок існує кілька теорій. Одна з них пояснює цей механізм міжатомних силами тяжіння, інша - взаємною дифузією, третя - руйнуванням і наступним відновленням кристалічної решітки, але жодна з перерахованих гіпотез повністю не підтверджена практикою.

Квантово-механічний опис фізичних явищ мікросвіту вважається єдино вірним і найбільш повно відповідає реальності. Об'єкти макросвіту підкоряються законам іншої, класичної механіки. Границя між макро- і мікросвітом розмита, а це викликає цілий ряд парадоксів і протиріч. Спроби їх ліквідувати приводять до появи інших поглядів на квантову механіку і фізику мікросвіту. Мабуть, найкращим чином висловити їх вдалося американському теоретику Девіду Джозефу Бому (1917-1992).

Щоб зрозуміти, які труднощі відчуває сучасна квантова механіка, потрібно згадати, чим вона відрізняється від класичної, ньютонівської механіки. Ньютон створив загальну картину світу, в якій механіка виступала як універсальний закон руху матеріальних точок або частинок - маленьких грудочок матерії. З цих частинок можна було побудувати будь-які об'єкти. Здавалося, що механіка Ньютона здатна теоретично пояснити всі природні явища. Однак наприкінці минулого століття з'ясувалося, що класична механіка не здатна пояснити закони теплового випромінювання нагрітих тіл. Це питання привело до необхідності переглянути фізичні теорії і зажадав нових ідей.

Кидати високоточні прилади, як правило, небажано - в результаті такого поводження вони нерідко перестають працювати. Однак саме це зробили дослідники з Інституту Макса Планка, відправивши свою лабораторну установку у вільне падіння з вежі Бременського університету.

Фізики збираються використовувати конденсат Бозе-Ейнштейна в умовах мікрогравітації для створення високоточних приладів, які вимірюють гравітаційне поле Землі. Це дозволило б вирішити цілий ряд завдань - від пошуку корисних копалин до фундаментальних фізичних досліджень.

У вакуумі перо падає з тією ж швидкістю, що і свинцевий м'яч - факт, який дається школярам як незаперечний. Однак принцип еквівалентності - лише постулат, який досі потребує перевірки. Вчені хочуть створити прилад, який виміряв би гравітацію з украй високою точністю, і перевірити, чи може ця гіпотеза справді бути визнана фізичним законом.

Дослідники викликали утворення Бозе-Ейнштейнівського конденсату (БЕК) і спостерігали його поведінку в умовах вільного падіння більш, ніж секунду. Для цього вони помістили магнітооптичну пастку в циліндричну капсулу завдовжки 2,15 і діаметром 1,2 метра. Після «завантаження» в пастку декількох мільйонів атомів рубідію, установка була скинута з висоти 146 м. Вежа в Центрі прикладних космічних технологій та мікрогравітації (Center of Applied Space Technology and Microgravity) Бременського університету використовується як раз для таких експериментів.