Останнім часом досить часто доводиться чути висловлювання про існування так званих «паралельних світів». Зазвичай воно згадується як само собою зрозуміле, без будь-яких роз'яснень. Часто так відбувається через те, що автори таких тверджень часто самі погано розуміють його фізичний зміст, відносячи до нього все, що не вкладається в рамки традиційних загальноприйнятих поглядів.

Щоб розібратися у фізичній сутності «паралельних світів», необхідно насамперед провести чітке розмежування між поняттями «існують» і «проявляються», що далеко не одне і те ж. Судити можна тільки про ту сутність, яка якось «проявляється» у світі, тобто якимось чином впливає на наші органи відчуттів – безпосередньо або за допомогою використання технічних засобів. Все, що знаходиться за цими рамками, якщо навіть воно об'єктивно й існує, не можна виявити. Справді, якщо припущення про можливість існування матеріальних утворень в абсолютному просторі, що базується на деяких невідомих нам взаємодіях, справедливе, то такі утворення не можуть проявлятися в нашому світі. Отже, будь-які контакти з «паралельними світами» можливі тільки на основі спільних взаємодій.

Після ейфорії, яка охопила вчений світ після відкриття Камерлінг-Оннесом надпровідності, настало і деяке розчарування, пов’язане як з тим, що надпровідність легко руйнувалася під дією електричного і магнітного полів, так і з тим, що не вдалося виявити речовин, які б її зберігали при температурі більше 10 К. Проте фізики продовжували дослідження.

Питання могли розв’язати лише нові факти, отримані з експериментів, і теорія, яка, з одного боку, могла б врахувати ці факти і, з іншого боку, показала б, на що можна було б розраховувати в перспективі.

Природна радіоактивність зустрічається у елементів з атомним номером більше 83. Скупчення позитивних зарядів в атомному ядрі робить ядро настільки нестійким, що воно випромінює або α-частинки, тобто ядра гелію (два протони і два нейтрони), або β-частинки (електрони). При цьому атомні ядра переходять у збуджений стан і при зворотному переході в нормальний стан випромінюють рентгенівські або γ-промені.

Теорія струн – одна із найдивніших теорій будови Всесвіту з числа тих, які нині серйозно обговорюються у наукових колах. Однак до неї досі прикута увага фізиків, оскільки вона ає всі шанси стати універсальною теорією всього.

Теорія струн – це напрямок теоретичної фізики, що вивчає динаміку і взаємодії не точкових частинок, а одновимірних протяжних об’єктів, так званих квантових струн. Теорія струн поєднує в собі ідеї квантової механіки і теорії відносності, тому на її основі, можливо, буде побудована майбутня теорія квантової гравітації.

Врешті-решт це сталося. Проект, за великим рахунком через який і споруджувався Великий адронний колайдер, увінчався успіхом. Мова йде про пошук останньої елементарної частки, наявність якої обґрунтована «Стандартною моделлю», позаяк існування якої так досі і не була експериментально підтверджене. І ось 4 липня в ЦЕРНі відбувся семінар, на якому були представлені останні результати експериментів ATLAS і CMS з пошуку часток Хіґса. Під час обох експериментів була виявлена ​​частинка з масою близько 125-126 ГеВ. Оприлюднені в Женеві результати експериментів на Великому адронному колайдері основані на даних, зібраних в 2011-2012 роки, причому аналіз даних 2012 року ще не закінчений.