Доcі ніхто чітко не може пояснити, що ж таке час, чому він одновимірний і не має ні початку, ні кінця. Однак з віком люди особливо гостро відчувають швидкоплинність цього дорогоцінного дару. А тому порада: прагніть частіше подорожувати замолоду, ніщо так не розсовує часові межі, як нові враження.
Європейська Північ Росії, край літніх білих ночей - цікавий район для подорожей. Цього разу - розповідь про туристичну приполярну тайгову перлину - озеро Кукас, захованого природою в тайзі серед сопок, на кордоні Північної Карелії та Мурманської області. Кращий час відвідин - з кінця травня до 15-20 серпня, тривалість - два з половиною - три тижні.
Погода тут не завжди буває "байдарковою", тому великі водні простори слід долати вдень, в найбезвітряніший час - ввечері або вранці, коли озера вже або ще "сплять". У кожному човні неодмінно повинні бути карта, компас, рятувальні засоби (надувні прив'язні мішки), приладдя для ремонту, аптечка, корисний бінокль. Байдарки вздовж стрінгерів повинні бути протектовані. Комарі і мошкара у цьому поході - не така велика проблема, але захисними засобами від них краще все-таки запастися. А головне - треба пам'ятати, що на цьому озері буквально протягом півгодини вітер може підняти хвилі величиною до півметра і більше.
Перед від'їздом постарайтеся купити топографічну карту-брошуру "Республіка Карелія" (масштаб: 1 см - 2 км на місцевості).
Дорога на Кукас дуже мальовнича і пізнавальна. Спочатку на дорозі, що набирає висоту, зустрічаються величезні, згладжені в період зледеніння льодовиками "лоби" гранітних монолітів, які виступають з землі на поверхню. Видима частина одного такого моноліту дорівнює 25 кроків, тобто приблизно 17,5 метра. Цікаві на цій дорозі і сліди тайгових мешканців, залишені ними на вологому ґрунті, які потім засохли. Серед них є сліди і великих звірів - лосів, ведмедів.
Наприкінці волока, перейшовши по містку невеликий струмок, трудівники походу через 250-300 метрів приходять ще до одного мосту, спорудженого через річку Куксу. Зліва (по ходу руху) перед цим мостом є відмінна стежка, що виводить туристів на берег тайгового озерця. Перепливши його, група опиняється на маленькому острові, що омивається протоками, і острівною стежкою (50-70 метрів) переходить на його протилежний берег, який і є жаданим берегом озера Кукас.
Після важкого волока до послуг туристів на прилеглому півострові, що видніється ліворуч від острівця, де вони знаходяться, чудові місця для ночівель і днювань. До місць цих стоянок можна як пройти береговою стежкою, так і підпливти на байдарках.
Витягнутий з заходу на схід Кукас належить до середніх озер Приполяр’я, його північні береги відносно вертикалі південь-північ випуклі, південні - увігнуті. Довжина озера Кукас - близько 26-27 кілометрів, найбільша ширина - 3 кілометри, в озері біля 20 великих і малих островів плюс дві губи: північно-західна (довжина 4,5 кілометра) і південно-східна (довжина 6 кілометрів). В кінці цих губ, де в них впадають невеликі струмки, непогано ловиться риба.
Кукас, як і сусіднє Челозеро, - водойма розломного походження. За словами місцевих жителів, глибина озера Кукас досягає 150 метрів. Вода озера, що містить малі концентрації різних мінеральних домішок, надзвичайно чиста і прозора: на 20-метровій глибині чітко видна кинута на дно монета. І ще. Кукас - озеро рибальської мрії; в його водній товщі водяться окунь, щука, плітка, лящ, в’яз, минь, озерний харіус та багато ін. У струмках і річці Куксі є струмкова форель. Ось вам і тихий, дрімаючий серед тайги і сопок Кукас! А чи знаєте Ви, що найпоширеніша тут риба - окунь, а вага окунів-велетнів доходить до двох кілограмів!
В навколишніх лісах водяться лосі, росомахи, ведмеді, лисиці, куниці, видри, норки, зайці, іноді мисливці бачать північних оленів, з'являються тут і лемінги. Є борові і водоплавні птахи: глухарі, тетеруки, рябчики, лебеді, гагари, гуси, кілька видів качок, у важкодоступних місцях гніздяться ворони. На берегах всього Кукаса природою створений своєрідний геологічний музей: тут граніти і мармури, габро-діабази, малинові кварцитопіщааники, вистачає і всякої мінералогічної екзотики. Щоб добре оглянути Кукас, слід зарезервувати тиждень-півтора.
Давайте почнемо знайомитися з північними берегами озера. Пропливши кілометрів шість вздовж цього берега, туристи потрапляють у північно-західну губу Кукаса, проходять два кілометри губою і розбивають табір у вподобаному ним місці, наприклад на невеличкому півострові, що праворуч по ходу руху байдарок. У цій губі рідко буває вітряно і добре ловиться риба.
На другий день група проходить повз "блакитне" озеро, відокремлене від Кукаса вузькою смужкою суші. У цьому озері багато "незайманих" окунів і щук. Наступну зупинку можна зробити на одному з трьох островів, що знаходяться в центральному плесі Кукаса, непогані місця для стоянок є і на материковому березі озера. Природа на Кукасі вражає мандрівників дивним поєднанням кольорів, звуків, відтінків і нічною тишею. Коротка озерна ніч настає влітку на Кукасі непомітно, а разом з нею приходить велике задоволення від побаченого і зробленого за минулий день.
Назавтра туристи знову в поході, знову пливуть вони в кінець озера, до його західних берегів. Наприкінці Кукаса біля південного струмка, що біжить з маленького озерця, до води виходить занедбана і тепер важко помітна дорога - старий зимник. Цей зимник пов'язує Кукас через 800 метрів з тайговим озерцем - Ламбін Шуоярві (його його близько 500 метрів) і далі через 400 метрів з великим Кундозером, що входять до складу Кумського водосховища. Після огляду зимника, набравши ягід і грибів, накупавшись, туристи уздовж південного берега Кукаса йдуть на схід і через 6,5 кілометрів приходять до острова (довжина острова 5 кілометрів).
Звідси любителі піших прогулянок можуть піднятися на гору Шурівара (її висота 346 метрів), що височіє на відстані 4-5 кілометрів від берега Кукаса. Зі схилів Шурівари відкриваються дивовижні види - на повиті серпанком тайгові сопки, на блакитні плями навколишніх озер; тут вже без фотоапарата не обійтися!
Цікаво оглянути на байдарках південно-східну губу озера Кукас. Південні береги цієї губи - типово гірсько-тайгові, в декількох місцях тут видно порослі сосною красиві скельні виходи, які піднялися на десятки метрів вгору і прямовисно входять у воду озера. На північних берегах цієї ж губи є на галявині старий будинок, оточений малинником, а далі, приблизно за 1,5 кілометрів від будинку, якщо плисти до центрального плеса озера Кукас, - покинуте село Хірві-Наволок (карельською: хірві - лось, наволок - мис).
От і все, відпочинок на озері Кукас закінчений. До побачення, Кукас!
За матеріалами vokrugsveta.ru
