Європейський Союз об'єднує 28 європейських країн з метою забезпечення миру і процвітання їх громадян в рамках все більш тісного об'єднання на основі спільних економічних, політичних і соціальних цілей. Країни Союзу твердо віддані збалансованому і стійкому соціальному та економічному прогресу. Зокрема, це досягається шляхом створення простору без внутрішніх кордонів, зміцнення економічної та соціальної інтеграції та встановлення економічного і валютного союзу. Створення єдиного ринку для більш ніж 470 мільйонів європейців забезпечує свободу переміщення людей, товарів, послуг і капіталу. Основу Європейського Союзу складають Європейські співтовариства – засноване Паризькою угодою 1951 року Європейське об'єднання вугілля і сталі і засновані Римською угодою 1957 року Європейське (економічне) співтовариство і Європейське співтовариство з атомної енергії. З Союзним договором співробітництво держав-членів поширилося на спільну зовнішню політику і політику безпеки, а також на співпрацю в галузі права і внутрішніх питань. Структуру Союзу прийнято називати «системою трьох колон».
Перша колона охоплює:
- внутрішній ринок, в тому числі умови праці та безпеку товарів;
- конкурентну політику;
- економічну та монетарну політику;
- торгівельну політику;
- сільське господарство;
- рибальство.
У другу колону входить співпраця між державами-членами в області зовнішньої політики та політики безпеки. Метою є спільні позиції (спільні декларації та рекомендації) і загальні дії (спільні заходи держав-членів) на міжнародному рівні.
Третя колона охоплює співпрацю між державами-членами в правових і внутрішніх питаннях, тобто, внутрішню безпеку Союзу. Спираючись на правове співробітництво, Союз прагне до зближення законодавств держав-членів та до визнання вироків дієвими на території всього Союзу. Важливою сферою правового співробітництва є захист економічних інтересів Співтовариства від спроб отримувати дотації на хибних підставах.
Цілі Європейського Союзу
- Створити економічний і політичний союз на базі міждержавного регулювання господарського життя; перетворити Європейський Союз на супердержаву.
- Зміцнити позиції західноєвропейського центру для протиборства з монополіями США і Японії на світовому ринку.
- Колективними зусиллями утримати у сфері свого впливу країни, що розвиваються – колишні колонії західноєвропейських держав.
Інститути Європейського Союзу
Інтереси європейців міжнародному рівні представлені:
- Європейською Комісією
- Європейським Парламентом
- Радою Міністрів
- Судом
- Рахунковою Палатою
- Європейським Інвестиційним Банкок
- Європейським Центробанком
- Економічним і Соціальним Комітетом
- Комітетом Регіонів
Органи Європейського Союзу складаються з органів спільнот. У питаннях першої колони, спільноти користуються незалежною законодавчою владою, яка в європейських державах належить парламентам, обраним на виборах; виконавчою владою, що належить урядам; і юрисдикцією, що належить незалежним судам.
Законодавча влада Європейського Союзу
Законодавча влада представляє собою право видавати обов'язкові норми. Законодавчу владу в Союзі здійснюють спільноти. Таким чином, законодавча влада зачіпає сферу питань першої колони – колони Співтовариства. У сфері питань другої і третьої колон Союз не може видавати законів.
Основою правопорядку спільнот є установчі угоди і договори про приєднання (первинне право). На цих договорах заснована влада спільнот видавати наднаціональні закони і тлумачити їх. У них затверджені і завдання, і цілі спільнот, а також встановлено порядок використання компетенції. Інакше кажучи, вони є свого роду конституціями Союзу та його спільнот.
Вища законодавча влада в спільнотах належить Раді (Раді міністрів), що складається з відповідних міністрів держав-членів. Правові акти про охорону праці Рада може видавати в порядку, встановленому Установчою угодою, за рішеннями, основані на кваліфікованій більшості. Обмежену законодавчу владу мають також Комісія та Парламент.
Правові акти Ради – постанови (regulations) або директиви (directives). Постанова дійсна у всіх випадках. Вона у всіх частинах обов'язкова і застосовується як така у всіх державах-членах. Постанова автоматично витісняє національне законодавство з даного питання.
Директива зобов'язує держави-члени прагнути до поставленої в ній мети, але дозволяє національним органам обирати форми та методи. Директива зобов'язує уряди і парламенти держав-членів до видання законів. Вона зобов'язує держави-члени у встановлений термін приводити національне законодавство у відповідність із змістом директиви.
Виконання правових актів та контроль за їх дотриманням – обов'язок Комісії. Держави-члени повинні сповіщати (нотифікувати) Комісію про набуття директивами чинності. При необхідності Комісія робить уряду держави-члена зауваження про недоліки у виконанні законодавства Співтовариства і вимагає їх усунення. Якщо держава-член не усуває недолік, Комісія зобов'язана представити справу на розгляд Суду Європейських Співтовариств, пред'являючи позов державі-члену за невиконання договірних зобов'язань.
На вищому рівні діяльністю та розвитком Союзу управляє Європейська Рада (The European Council), що складається з глав держав і урядів учасників Союзу. Європейська Рада не приймає практичних рішень у справах, що входять до компетенції Союзу. Його завдання - стимулювати розвиток Союзу і намічати загальну політичну лінію розвитку.
Європейський парламент
Європейський парламент є представницьким органом з членами, які обираються прямими виборами в кожній з держав-членів. Члени Європейського парламенту створюють свої парламентські фракції на основі політичної спрямованості, а не за національністю.
Парламент бере участь у виборі членів інших інститутів і може з кваліфікованою більшістю голосів відкликати Комісію. Він є консультативним органом Ради і Комісії. У законодавчій роботі Парламент бере участь як орган, що дає свої висновки, і, частково, приймає рішення спільно з Радою. Парламент може ускладнювати прийняття рішень Радою, видаючи негативні висновки. Парламент бере участь в обговоренні бюджету, підтверджує, зі свого боку, прийняття нових членів до Союзу.
Рада Європейського Союзу
Чинним органом прийняття рішень є Рада Європейського Союзу. До Ради (Ради міністрів) входять міністри урядів держав-членів у складі, що залежить від обговорюваного кола питань. Рада загальних справ займається найбільш важливими з питань, що входять в компетенцію Ради. Вона складається з міністрів закордонних справ держав-членів.
Європейська Комісія
Головним робочим органом Європейського Союзу є Комісія. У розвитку законодавства Співтовариства Комісія має виключне право ініціативи. Всі пропозиції повинні проходити через Комісію.
У відповідності до обговорюваних питань комісія розділена на 23 головних директорати.
Європейська Комісія – виконавчий орган Європейського Союзу. Члени Комісії призначаються на п'ять років національними урядами, але повністю незалежні у виконанні своїх обов'язків. Склад Комісії затверджується Європейським Парламентом.
Кожен член Комісії відповідає за певну сферу політики ЄС і очолює відповідний підрозділ (так званий Генеральний Директорат).
Комісія відіграє головну роль у забезпеченні повсякденної діяльності ЄС, спрямованої на виконання основоположних Договорів. Вона виступає із законодавчими ініціативами, а після затвердження контролює їх втілення в життя. У випадку порушення законодавства Європейського Союзу Комісія має право вдатися до санкцій, у тому числі звернутися до Європейського суду.
Суд Європейських Співтовариств
Суд Європейських Співтовариств забезпечує правильне застосування і тлумачення законодавства Співтовариства. Він володіє винятковим правом тлумачення законодавства Співтовариства, але не має ієрархічного становища стосовно національних судів держав-членів.
Рахункова палата (або Палата аудиторів)
Рахункова палата має дві основні функції:
- Здійснення контролю за фінансовою діяльністю всіх інститутів, органів і організацій, що входять в систему Європейського Союзу.
- Надання своєї думки в рамках процедури прийняття регламентів фінансового характеру та за запитами інших інститутів Співтовариства.
До складу Рахункової палати входить по одному представнику від кожної держави-члена. Їх незалежність має бути поза всякими сумнівами.
Європейська валютна система
Європейська валютна система (European Monetary System) – договір у рамках «Європейського Союзу про співпрацю у сфері валютної політики», мета якого – забезпечення валютної стабільності в Європі через механізм валютних курсів і механізм вирівнювання платіжних балансів.
Мета угоди полягала в стимулюванні тіснішого валютного співробітництва, що направляється на створення зони валютної стабільності в Європі. Основним положенням угоди було вимога проведення валютної інтервенції кожною державою-членом.
Згодом в Європейському Союзі була введена єдина валюта – Євро. Мета загальної валюти: створення зони економічної стабільності, полегшення обмінів і узгодження економічних політик, створення противаги впливу США, так як долар використовувався наприкінці ХХ ст. в 60% світових торгових операцій, притім що ВВП США становив 20% світового ВВП.
Європейський Центральний Банк
Циркулювання єдиної валюти на території декількох країн, безсумнівно, повинно якимсь чином контролюватися. У рамках однієї країни й однієї валюти (нехай навіть резервної) особливих складностей не виникає. У США основним наглядачем є Федеральна Резервна Система. В Україні – Національний Банк. Така ж система центральних банків існує й у Європі. Але у випадку з євро питання сильно ускладнилося. Не можна доручати якомусь національному банкові (або декільком національним банкам) емісію європейської валюти. Занадто великі повноваження виявляються в одних руках.
Коли після в Європі стали чітко вимальовуватися перспективи майбутнього Економічного і Валютного Союзу (ЕВС) (Economic and Monetary Union (EMU)), з новою силою постало питання про Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) (European Central Bank (ECB)) – саме до такого рішення дійшли країни Європейського Союзу (ЄС) щодо центрального фінансового органу союзу, такий банк повинен бути незалежним і побудованим принципах Ради Європи та інших загальноєвропейських організацій.
Читайте також:
