Бітум був першим продуктом з нафти, яким користувалася людина: вже за 3800 років до н.е. його застосовували як будівельний матеріал. Бітуми і асфальти, що видобуваються в районах нафтових родовищ, використовували як зв'язуючі, антисептичні, протикорозійні і водонепроникні матеріали, для будівництва будівель і веж, водопровідних і стічних каналів, тунелів, зерно- і водосховищ, доріг, в суднобудуванні, медицині і муміфікації трупів. З розвитком нафтової промисловості зросла переробка асфальто-смолистих нафт, збільшилося виробництво і покращилася якість бітумів, які витіснили природний асфальт, але видобуток останнього продовжується досі.
Зараз бітум широко застосовують у будівництві, промисловості, сільському господарстві та реактивній техніці, а також для захисту від радіоактивного випромінювання. Провідною галуззю застосування бітумів є будівництво та ремонт доріг, житлових будинків, промислових підприємств та аеродромів.
Борна кислота (ортоборна кислота, H3BO3) – безбарвні кристали з триклинною решіткою. Це дуже слабка неорганічна кислота. В природі зустрічається у вигляді мінералу сасоліну, а також у термальних водах і природних розсолах, з яких її екстрагують спиртами чи сумішшю поліолів або сорбують неорганічними і органічними сорбентами.
Історія відкриття
Здавна відома бура, про яку згадується (як про флюс) у творах, які приписуються Геберу. У 1702 році Гомберг нагріванням бури із сірчаною кислотою виділив з неї вільну борну кислоту, яку згодом під назвою «salsedavitum» почали застосовувати у медицині.
Парафін – один із продуктів нафтопереробної промисловості. Це суміш вуглеводнів метанового ряду нормальної будови, які містять від 18 до 35 атомів вуглецю в молекулі. Залежно від марки парафін може бути білого, жовтого чи коричневого кольору. Його будова кристалічна, а температурою плавлення коливається в межах 45–65 °С. Молекулярна маса 300–400.
Фторопласт – це сучасний конструкційний матеріал, який завдяки своїм особливим експлуатаційним властивостям широко використовується в багатьох галузях промисловості. Фторопласти – технічна назва термопластичних полімерів – продуктів полімеризації фторпохідних олефінів. З усього різноманіття фторовмісних полімерів найбільшого поширення набув фторопласт-4 (Ф-4). Фторопласт 4 - фторвуглецевий полімер, продукт полімеризації тетрафторетилену. Висока міцність зв’язку атомів фтору і вуглецю і специфічна структура молекул обумовлюють хороше поєднання хімічних, фізичних, електричних, антифрикційних та інших властивостей, яке неможливо знайти в жодному іншому матеріалі.
Нуклеїнові кислоти – це найважливіші біополімери, відповідальні за зберігання і передачу генетичної інформації в живій клітині.
Існують два різних типи нуклеїнових кислот - дезоксирибонуклеїнові кислоти (ДНК) і рибонуклеїнові рислоти (РНК). ДНК – це генетичний матеріал більшості організмів. У прокаріотичних клітинах, крім основної хромосомної ДНК, часто зустрічаються позахромосомні ДНК – плазміди. В еукаріотичних клітинах основна маса ДНК розташована в клітинному ядрі, де вона зв’язана з білками в хромосомах. Еукаріотичні клітини містять ДНК також в різних органелах (мітохондріях, хлоропластах). Що стосується РНК, то а клітинах є матричні РНК (мРНК), рибосомні РНК (рРНК), транспортні РНК (тРНК) і ряд інших. Крім того, РНК входять до складу багатьох вірусів.
Рекомендуємо
