Із закінченням льодовикового періоду, близько 12 тисяч років тому, в світі відбулися докорінні зміни. Підвищення температури призвело до танення крижаних щитів, які покривали майже чверть поверхні суші Землі. Рослини і тварини поширилися далеко на північ, в широти, які протягом довгих тисячоліть до цього були надто холодними для життя. Величезні маси води вивільнилися з крижаних кайданів. Рівень Світового океану підвищився, клімат став більш вологим. Пустелі, що займали приблизно половину суші в тропічному поясі планети, теж почали відступати під натиском рясних дощів і нових річок.

Багато хто вважає цю історію вигадкою, але дехто, як наприклад конгресмен Стівен Скіфф, думають, що уряд США приховує важливу інформацію про появу на Землі якихось дивних істот.

А відбулося все так. В один прекрасний день (це було 3 липня 1947 року), фермер Брейзел відійшов від своєї ферми на кілька миль у пошуках овець, які порозбігалися від нічної грози. Його увагу привернули якісь дивні уламки. Ось що він згодом про це розповів:

 

Виклад давньої історії слов'ян нині базуються виключно на тих письмових свідченнях, які  внаслідок історичних колізій, стали єдино доступними для вивчення. Шанувальники цих письмових свідчень переконують нас у тому, що дані документи начебто надійні джерела історичних відомостей, яким потрібно беззаперечно довіряти. 

Але, чи так це? 

До таких відкритих для дослідження документів належать так звані давньоруські літописи, які своїми розповідями торкаються давньослов'янських часів (до 10 ст. н.е.), періоду Київської Русі (10-11 ст. н.е.), часів феодальної роздробленості (11-13 ст. н.е.) та періоду, так званої, Галицько-Волинської держави (13-14 ст. н.е.).

Питання формування древніх сакральних слов’янських текстів за допомогою особливої та унікальної абетки, яку нині прийнято називати «влесовицею», пов’язане з верствою найвищих осіб рахмано-волхвівської духовної системи, яка діяла на Землі у останні 80 тис. років. Нині назва цієї абетки, «влесовиця», не вповні вірно відтворює історичну роль, духовну суть, особливе значення древнього письма, його вагу для людства. Адже носії такої, найвищі духовні особи, рахмани та волхви, власне і були тими історично загадковими аріями, або Старотцями, Старощами, яких згадує «Велесова книга».

Унікальність цієї абетки полягає у головних принципах її побудови, що міцно пов’язують кожен звук та кожну букву:

• у ній кожному окремому звуку відповідає тільки одна окрема буква (знак);
• у ній кожній окремій букві (знаку) відповідає один-єдиний звук.

Такі принципи дозволили рахманам використовувати унікальну абетку для сакрального кодування священних текстів, для словотворення, для складання особливих слів-абревіатур з глибоким духовним смислом (шляхом групування перших букв застосованих слів). Слова були направлені на славлення Творця, Прави (закону Творця), Світлого Ірію,душ славних предків. Мова рахманів та волхвів спонукала до постійного контакту з вищими світлими силами, славила їх. Нині ці сакральні слова-коди звучать для нас надто буденно, бо система прочитання закладеного в них глибокого духовного змісту зникла разом з її носіями.

Згадуючи слов’янську єдність варто замислитись над значенням самого цього поняття, над тим, як розуміли його наші предки. У 1 тис. н.е. поняття єдність у слов’ян асоціювалось з духовним єднанням, з братством по духу просвітлених Старотцями людей.

Для предків така єдність була непорушною, пов’язаною з визначальними символами слов’янського світу: з Троянню, рахманами і волхвами, священним містом Суренжом-Артою, державою Дулібією Рось, загальнослов’янським, дулібським союзом народів.