Юлій Цезар був убитий на засіданні Римського сенату в березневі іди (15 березня) у 44 році до н. е. Причиною вбивства стала підозра його ворогів у тому, що він хотів оголосити себе імператором і скасувати Римську республіку.
Давньоримський державний і політичний діяч Гай Юлій Цезар (народився у 102 або 100 році до н. е.) прославився військовими перемогами і завоюванням для Риму територій в Британії (нині Англія), Галлії (Франція) та Ілліриці (Хорватія). Армії під його командуванням також вдалося відтіснити назад, за Рейн, германські племена.
Після переможного повернення в Рим (49 рік до н.е.) Цезар очолив Римську державу. Він був наділений значною владою: з 49 року до н. е. – диктатор (в 44-му призначений ним довічно), з 48-го – трибун, з 46-го – префект, мав повноваження консула. Армія проголосила його своїм імператором, хоча сам він і не використав це право. Цезаря оголосили святим, і навіть божественним. Його статуї помістили в храми, його портрет чеканили на монетах, навіть місяць квінтілій перейменували в юлій (липень). Саме в цей період Цезар запропонував переглянути ряд римських законів, наприклад, щодо осушення Помптінських боліт, розширення гавані Остії, спорудження каналу через Коринфський перешийок в Греції і придушення варварів на східних кордонах.
Гордість
Про своє бажання стати монархом Цезар відкрито не заявляв, але його намір коронуватися офіційно викликав підозри. Римляни були проти монархії: після повалення останнього римського царя, Тарквінія Гордого, і проголошення республіки Римське держава процвітала вже близько 500 років. Римляни не бажали змін у політичній системі, які могли б похитнути їх провідне становище в Європі.
Невідомо, чи хотів Цезар стати імператором. Однак той факт, що він усиновив свого племінника Октавіана, дозволяє зробити висновок, що Цезар хотів заснувати династію, і після його смерті Октавіан повинен був стати імператором Риму.
У січні 44 року до н. е. Цезар, здавалося, намагався заспокоїти своїх недоброзичливців, вимовивши знамениті слова: «Non sum rex sed Caesar» – «Я – не цар, але Цезар». Однак римляни дуже довіряють передбаченням, а одне з них свідчило, що тільки цар переможе Парфянське царство. Цезар же якраз готувався до військового походу в цю частину Азії (сучасна Туркменія та Іран), і римляни почали побоюватися, що їхнє найгірше передчуття має реальні підстави. Справжні ж наміри Юлія Цезаря назавжди залишаться таємницею.
Відплата
У змові проти Цезаря прийняли участь принаймні 60 осіб. Деякі з них були не задоволені власним становищем, їх політичним амбіціям заважала перевага Цезаря. Інші ж, навпаки, вірою і правдою служили йому, і цілком імовірно, що вони приймали участь у змові з благородних міркувань: вони побоювалися, що Цезар стане деспотичним диктатором.
Цезар підозрював про змову, але не бажав оточувати себе особистою охороною, вважаючи, що «краще померти, ніж жити під страхом смерті».
Лідером змови був претор (вища посадова особа в Стародавньому Римі) Лонгін Гай Кассій, номінальним главою – республіканець Марк Юній Брут. Вбивство було вирішено здійснити в березневі іди, перед відбуттям Цезаря на схід. Коли Цезар увійшов в сенат, змовники оточили його і напали на нього з кинджалами.
Після смерті Цезаря довгий час велися війни між Брутом, Марком Антонієм і Октавіаном. У 29 році до н. е., після того, як Римська республіка припинила своє існування, Рим був очолений першим імператором Октавіаном Августом.
Читайте також:
