Права людини складають ядро конституційного права правових держав. Конкретне вираження і об’єм цих прав в позитивному праві різних держав, як і в різних міжнародно-правових договорах може відрізнятися. В міжнародному публічному праві найвідоміший документ, що їх закріплює це Загальна декларація прав людини ООН.
Загальна декларація прав людини
10 грудня 1948 року Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла і проголосила Загальну декларацію прав людини. Після здійснення цього історичного акту Асамблея закликала всі країни-учасниці опублікувати текст декларації та «всіляко сприяти його поширенню, показу, прочитанню, демонстрації, особливо в школах та інших освітніх установах, без відмінностей, основаних на політичному статусі країн чи територій».
Права людини та їх порушення
Стефані Пауел, відділення «Міжнародної амністії» у Великобританії
П'ятдесят років тому світ сказав: «Більше ніколи!» злодіянням Другої світової війни, Голокосту і жорстокості, з якою поводилися з населенням окупованих територій німці і японці. Відповіддю на це стало прийняття Загальної декларації прав людини (ЗДПЛ), метою якої було прагнення домагатися дотримання прав людини та забезпечення основоположних свобод для всіх без винятку, незалежно від раси, статі та віросповідання. Перетворення справи захисту прав людини у справу честі всього людства внесло зміни в життя чоловіків, жінок і дітей по всьому світу. Нельсон Мандела, колишній президент Південно-Африканської Республіки, сказав: «Прості і благородні слова Загальної декларації були променем надії в один з найпохмуріших для нас моментів». І все ж, незважаючи на певний прогрес, декларація прав людини не поклала край порушенню прав людини, і загальна картина продовжує залишатися далекою від того, щоб стати приводом для радості.
Мінлива природа світу, в якому ми живемо, вимагає більшої відповідальності від урядів, які повинні забезпечувати захист більшої кількості прав більшої кількості людей. Убогість багатьох незахищених верств населення в сьогоднішньому світі показує, що політичні та громадянські права невіддільні від економічних, соціальних і культурних прав. У жовтні 1997 року Генеральний секретар ООН Кофі Аннан заявив: «Сьогодні ми бачимо, що в зараз потрібен ширший погляд на світ, включаючи освіту і грамотність, здоров'я і достатнє харчування, права людини і основоположні свободи».
Питання економіки
Нерівномірне прискорення процесів глобалізації призвело до погіршення становища багатьох незахищених соціальних категорій громадян, особливо жінок і дітей. Економічна відсталість деяких країн, яка призводить до зростання кількості тих, чиї основні людські потреби не задовольняються, вже поставила на межу виживання більше 1,3 мільярда людей у світі, кожна з яких, вибиваючись з сил, намагається вижити на суму грошей менше 1 американського долара на день. Зокрема у Пакистані багато сімей змушені продавати своїх дітей на брудну і некваліфіковану роботу з підвищеним ризиком травматизму. Так Ікбал Масих, наприклад, був проданий власнику килимової фабрики в чотирирічному віці за 600 пакистанських рупій (12 доларів США). Неможливість захистити ці, настільки вразливі верстви суспільства, часто веде до подальших порушень прав людини, що можна було бачити в зоні конфлікту в Руанді, де багато вдів, позбавлені права спадкування, були змушені шукати житло для себе і своїх сімей.
Масові випадки порушень прав людини
Зростання кількості масових порушень прав людини частково може пояснюватися збільшенням кількості конфліктів на місцевому національному та релігійному рівні між різними економічними, політичними, етнічними або релігійними угрупованнями. В останньому десятилітті ХХ століття ми мали можливість спостерігати особливо великі порушення прав людини – геноцид у Руанді був настільки сильним, що близько мільйона чоловіків, жінок і дітей загинули тільки за перші 100 днів конфлікту, а масові вбивства в Демократичній Республіці Конго, Афганістані та колишній Югославії – лише частина ланок у довгому ланцюзі проблем такого роду. У результаті зіткнень 35 мільйонів чоловіків, жінок і дітей по всьому світу були змушені покинути свої домівки, села, міста і навіть країни, рятуючись втечею. Це означає: один біженець на кожні 115 чоловік у світі, або одна людина кожну 21 секунду, втрачає дах над головою. Понад 75% від загальної кількості біженців – жінки і діти.
Різні конфлікти призвели до драматичного зростання кількості втрат серед цивільного населення під час війни. За приблизними оцінками, 90 % – втрати серед мирного населення, куди входять діти. Зараз існує частина молодого покоління, яка з народження не бачила нічого крім постійного насильства. У Руанді вісім з десяти дітей втратили когось із членів своєї сім'ї, одна з двох дітей хоча б раз ставала свідком різанини. У Північній Уганді Армія національного опору для забезпечення матеріальних засобів на ведення війни викрадала від 5000 до 8000 дітей починаючи з 1995 року. У Сьєра-Леоне збройні сили Революційної ради та Об'єднаного революційного фронту викрали сотні юних дівчат, жорстоко поглумилися над ними і насильно перетворили в сексуальних рабинь. Застосування терору, і особливо сексуального насильства, перетворюється на знаряддя ведення війни, яке отримало широке застосування в ході конфліктів в Уганді, Судані та Косові.
«Міжнародна амністія»
«Міжнародна амністія» була створена в 1961 році для того, щоб втілювати в життя принципи, записані в Загальній декларації прав людини. Організація була порівняно маловідомою, коли у 1977 році отримала Нобелівську премію миру, однак тепер вона налічує понад мільйон членів і прихильників в більш ніж 160 країнах у всьому світі. «Міжнародна амністія» взяла живу участь у створенні в 1984 році Конвенції проти катувань, вела також кампанію для підписання договору 1997 року, який заборонив застосування протипіхотних мін. Нещодавно вона приєдналася до ще 135 неурядових організацій (НУО), які вели кампанію на конференції ООН у Римі в липні 1998 року, в результаті чого було підписано договір про створення постійного Міжнародного трибуналу, щоб розбирати справи осіб, які вчинили під час війни злочини проти людства. «Міжнародна амністія», як і багато інших організацій, управляється за мандатом ООН. Вона знаходиться в постійному розвитку, особливо протягом останнього десятиліття, коли зросла потреба у захисті цілих спільнот, а не тільки окремих особистостей. «Міжнародна амністія» готується кинути виклик новим масовим порушенням прав людини в усьому світі.
Майбутнє
Проблеми нового століття будуть помітно відрізнятися від тих, з якими доводилося уже стикатися. Верховний комісар ООН з питань дотримання прав людини Мері Робінсон сказала: «Порушення прав людини сьогодні – це причини завтрашніх конфліктів».
Дискримінація щодо жінок поширена усюди, а захист до них приходить із запізненням – Всесвітня конференція ООН з прав людини 1993 року визнала за необхідне зробити заяву про те, що «права жінок – це права людини». У Сьєра-Леоне жінки стають об'єктами сексуальних нападів, а в Афганістані жінкам відмовляють у праві на працю і на освіту. Діти також страждають, незважаючи на угоди 1989 року – Конвенцію ООН про права дитини, яку ратифікували всі країни Землі, крім Сомалі та США.
Індиферентності, а часом і ворожості багатьох урядів, і не тільки тих, які відверто зневажають права людини, а й тих, хто клянеться у їх неухильному дотриманні, повинен бути кинутий виклик. У всьому світі уряди продовжують з презирством порушувати свої зобов'язання виконувати закон про біженців, що грубим чином порушує права цих людей і ставить у ризиковане становище незахищені верстви населення. У 1996 році, перед обличчям загальної байдужості, сотні тисяч біженців з племені гуту були змушені повернутися із Заїру і Танзанії до Руанди, незважаючи на те, що це ставило їх існування під загрозу. У 1998 році біженці, які перейшли межі Гвінеї, не отримали достатнього захисту в таборах для біженців і були атаковані збройними угрупуваннями із Сьєра-Леоне, які виконували операцію «Нічого живого з-за кордону». У 1992 році США перехопили човен з гаїтянськими біженцями і повернули всіх назад, навіть не спробувавши розібратися в причинах, які змусили людей шукати притулку в цій країні.
Міжнародний трибунал
Договір, згідно з яким заснований Міжнародний трибунал, дає можливість притягувати до відповідальності тих, хто винен у скоєнні злочинів проти людства і у військових злочинах. Установа Міжнародного трибуналу у справах колишньої Югославії та Міжнародного трибуналу у справах Руанди є свідченням деякого прогресу. У 1998 році трибунал щодо Руанди підняв питання про акти насильства в ході війни і звинуватив чоловіків у сексуальному насильстві в ході геноциду в Руанді в 1994 році. Арешт колишнього військового правителя Чилі генерала Августо Піночета за злочини проти людства і висунуте проти президента Слободана Мілошевича звинувачення у військових злочинах продовжили цей процес. Постійно діючий Міжнародний трибунал дає можливість покласти межу безкарності у всіх країнах світу.
Як заявили представники «Міжнародної амністії»: «Ми повинні усвідомлювати не тільки свою відповідальність , а й те, що існує відповідальність інших людей. Постійно діючий Міжнародний трибунал зробить так, щоб ті, хто страждав і страждає, не мучилися даремно при загальній байдужості».
Стефані Пауел, відділення «Міжнародної амністії» у Великобританії
Біженці
Загальна кількість людей, які проходить по відомству Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, збільшилася з 17 мільйонів у 1991 році до рекордної цифри у 27 мільйонів у 1995 році. У наступні три роки кількість біженців знизилася до 22,3 мільйона, за даними на 1 січня 1998 року. Незважаючи на таке зниження, дані все одно вражаючі – один біженець на 264 жителя. Цей показник включає в себе кількість тих, хто повернуіся, а також переміщених на території їхньої держави. У всьому світі налічується 30 мільйонів тимчасово переміщених осіб і Управління Верховного комісара ООН у справах біженців допомагає 4,5 мільйонам з них у різних регіонах. Таким чином, загальна кількість людей, яким довелося покинути свої домівки, включаючи біженців і тимчасово переміщених осіб, досягає приблизно 50 мільйонів.
Читайте також:
