Феномен гомеопатії визнаний вченими однією із найскладніших загадок сучасності. Вони не можуть пояснити як розчин, в якому може не міститися жодної молекули ліків, допомагає в лікуванні. Та й чи допомагає взагалі?
Фармаколог з Королівського університету Белфасту Мадлен Енніс вирішила раз і назавжди довести, що гомеопатія є нісенітницею.
В своїй роботі вона описала, як її група в чотирьох різних лабораторіях досліджувала дію надрозведених розчинів гістаміну на білі кров’яні тільця. На превеликий подив вчених виявилось, що гомеопатичні розчини (так сильно розведені, що скоріш за все не містили жодної молекули гістаміну) діяли так само, як і гістамін.
Якщо результати виявляться реальними, то наслідки можуть бути доволі суттєвими: нам, можливо, доведеться переписати фізику і хімію.
Що таке гомеопатія
Гомеопатія – вид альтернативної медицини, що передбачає використання сильно розведених препаратів, які викликають симптоми, аналогічні до симптомів хвороби. Основана на концепції лікування за принципом «подібне подібним», на противагу принципам алопатії.
Витоки гомеопатії
Принцип лікування подібного подібним, що лежить в основі гомеопатії, виявляють уже в текстах Клавдія Галена. Як і інші напрями медицини, гомеопатія пов'язана за походженням з роботами середньовічного лікаря Парацельса, але засновником сучасного методу вважається Самуїл Ганеман.
Терапевтичні ідеї Ганемана можуть бути зведені до трьох основних позицій:
- Для досягнення стійкого зцілення слід призначати ліки, симптоми дії яких на здорових людях подібні до симптомів хвороби пацієнта (подібне лікується подібним - Similia similibus curantur). Випробування чистої дії лікарських засобів на здорових людях повинні проводиться з дотриманням ряду строгих умов, а їх результати фіксуватися лише певним чином. Механізм дії гомеопатичного лікування полягає в тому, що дія ліків є свого роду лікарською хворобою, яка по суті є відповідною реакцією організму на незвичний подразник, тому в разі подібності лікарської і натуральної хвороби ця відповідна реакція організму долає не тільки лікарську хворобу, а й ту природну хвороба, з приводу якої було призначено ліки.
- Для того щоб лікарська хвороба не підривала ослаблені сили хворого, а відповідна реакція організму носила передбачуваний характер слід призначати мінімальну дозу спеціальним чином розведених ліків, підібраних у відповідності з законом подібності (Similia minimus).
- Для лікування хронічних випадків слід обирати терапевтичну стратегію, що враховує міазматичну теорію хронічних хвороб, відповідно до якої центральна роль в затяжному перебігу хронічної патології та її стійкості до лікування належить інфекційному началу, названому Ганеманом "хронічним псорічним міазмом".
У XIX столітті учнем Ганемана Костянтином Герінгом були сформульовані гомеопатичні закони зцілення, які передбачають існування рівнів хвороби. Відповідно до цих законів, ефективного й тривалого лікування можна очікувати тоді, коли симптоми змінюються:
- з більш глибоких, життєво важливих рівнів організму, до менш важливих, поверхневих рівнів;
- від верхніх частин людського тіла до нижніх;
- зникнення симптомів відбувається в порядку, зворотному до їх виникнення.
Лікування в гомеопатії розглядається як виведення хвороби з донних її рівнів на поверхневий; психічний вважається одним з найбільш глибоких. Хвороба розглядається часто як результат індивідуального розвитку хворого. Гомеопатичні препарати, які призначаються лікарем, різняться в залежності не від захворювання, а від особистості хворого.
Доктрина гомеопатії залишає можливість неправильного поводження зі шкалою рівнів хвороби. Суть гомеопатичної критики зводиться до того, що в ряді випадків алопатична медицина знищує симптоми, приводячи, відповідно до рівнів прояву хвороби, до її поглиблення. Гомеопати виступають проти придушення шкірних захворювань і, найчастіше, критикують метод щеплень, а гомеопатична критика фармакології вже призвела до запеклого протистояння цих напрямів.
Гомеопатичні розведення і концентрації
Розведення 1 до 10 називаються десятковими і позначаються римською цифрою X або буквою D. Точно так само, розведення 1 до 100 («сотенні») позначаються римським цифрами C. Також існують LM-розведення, вони готуються з розведення 3С (яке приймається за одиницю) до 50000 і позначається римськими цифрами LM. Більшість препаратів сьогодні представлені розведеннями від 3X до 30X, але зустрічаються і великі розведення.
Розведення 1 моля «чистого» препарату до концентрації 1: 6,022 ? 1023 (за класифікацією гомеопатів 11,89 С, 23,78 D або 23,78 X – округлення ступенів до сотих часток) буде містити тільки одну молекулу вихідної речовини. Таким чином, вірогідність того, що 1 моль розведення 13C містить хоча б одну молекулу вихідної речовини, дорівнює 1%, для 14С 0,01% і т. д. Розведення з індексом 40С приблизно відповідають 1 молекулі на весь Всесвіт, який ми можемо спостерігати, а з індексом 200С 1 молекулі на, відповідно, 10320 Всесвітів. Практично можна вважати, що розведення з «гомеопатичним індексом» 12С і вище не можуть надавати ніякого фізичного впливу, проте деякі гомеопати вважають, що дія препарату при високих розведеннях навіть посилюється, пояснюючи це тим, що вода має пам'ять, здійснює передачу біологічної інформації. По суті питання про природу полів або «біологічної інформації» гомеопати вважають за краще не обговорювати.
Проблему становить також те, що при великих розведеннях кількість домішок в гомеопатичних ліках неминуче виявиться більшою, ніж діючої речовини. Це пов'язано з тим, що:
- в речовині, на якій готують розведення (вода, цукор), завжди є домішки;
- водні розчини витравлюють скло пробірки, а цукор при перетиранні захоплює частинки ступки, і сам зазнає хімічних перетворень;
- під час будь-якого розведення в розчин можуть потрапляти частинки пилу, склад яких практично непередбачуваний.
Таким чином, навіть якщо припустити наявність у речовини пам'яті, не зрозуміло, чому речовина пам'ятає саме те, що в неї додали на перших стадіях виготовлення препарату. Частинки забруднень, очевидно, повинні чинити більший вплив на гіпотетичну структуру води або цукру, ніж та речовина, від якої не залишилося жодної молекули.
Позитивні результати клінічних випробувань
При обговоренні позитивних результатів випробувань гомеопатичних препаратів деякі дослідники звертають увагу на їх ефективність відносно тварин, проте, в даний час немає відомостей про дослідження в галузі ветеринарної гомеопатії, що задовольняють вимоги доказової медицини. Результати подібних випробувань у ветеринарії спірні в тому числі й тому, що ефект від застосування діючих препаратів або плацебо на тварин оцінюють їх власники. Управління контролю якості продуктів і ліків (США) не схвалило застосування гомеопатичних препаратів у ветеринарній практиці.
Негативні результати клінічних випробувань
Ефективність гомеопатії стали піддавати сумніву в останні роки у зв'язку з отриманням результатів ряду оглядів і клінічних досліджень. На сайті Національного центру комплементарної та альтернативної медицини Національного інституту здоров'я США можна прочитати, що «результати окремих контрольованих досліджень з гомеопатії суперечливі... Важко або неможливо навести докази ефективності гомеопатії при якомусь захворюванні».
Автори метааналізу, опублікованого 27 серпня 2005 р. в журналі «The Lancet», зробили висновок про те, що клінічна користь прийому гомеопатичних препаратів обумовлена ??ефектом плацебо. Група дослідників із Швейцарії і Великобританії провела пошук в 19 електронних базах даних рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень застосування гомеопатичних препаратів, опублікованих з 1995 по 2003 р. Було виявлено 110 таких досліджень, з якими зіставили 110 випробувань алопатичних лікарських засобів, відібраних відповідно до захворювань. У кожному з досліджень, методологічну якість яких було ретельно оцінено, в середньому брали участь 65 пацієнтів з різними патологіями: від ГРЗ до захворювань хірургічного профілю. Серед досліджень гомеопатичних препаратів тільки в 16% випадків застосовувалася класична гомеопатія.
Дослідження в обох групах були близькі за методологічною якістю, при цьому в 19% досліджень застосування гомеопатичних і у 8% алопатичних препаратів якість була дуже високою. Результати більшості з них були позитивними, причому ефект лікування був вищим в менш великих дослідженнях, якість яких була нижчою. Однак при аналізі тільки великих досліджень високої якості не було виявлено суттєвих відмінностей між ефектами гомеопатичних препаратів і плацебо (8 досліджень), тоді як в дослідженнях алопатичних препаратів (6 досліджень) показаний значний ефект.
За матеріалами: wikipedia.org.
Читайте також:
