Подагра – це хронічне захворювання, пов'язане з порушенням сечокислого (пуринового) обміну, підвищеним вмістом у крові сечової кислоти (гіперурикемія) і відкладенням в тканинах уратів (кристалів натрієвої солі сечової кислоти). Захворювання протікає з рецидивуючими нападами гострого артриту і утворенням подагричних вузлів (тофусів). У цьому громіздкому визначенні, де представлені патогенез та клініка хвороби, концентруються результати праці вчених багатьох поколінь, які вивчали проблему подагри.
Історія хвороби
Перший опис стану, що нагадує подагру, було зроблено Гіппократом у V столітті до н.е. У I столітті н.е. Сенека описав випадок сімейної подагри.
Слово «подагра» (gout) вперше було використано в медицині в кінці XIII століття. Можливо, його походження пов'язане з думкою, яка була дуже поширена в ті часи, що причиною захворювання є наявність якоїсь особливої рідини в крові, яка надходить у суглоби крапля за краплею.
У давні часи лікарі добре знали, що таке подагра, і це було одне із захворювань, природу і лікування яких знали найкраще. Після Гіппократа відомості про подагру наводять головним чином римські лікарі.
Сучасна назва хвороби була запропонована у XIII столітті і дослівно перекладається як «нога в капкані». Відомо й іншу назву подагри – «хвороба королів». Справа в тому, що ще у давнину було помічено, що подагрою хворіють великі полководці і правителі. Гален діагностував її у героїв Троянської війни Пріама та Ахілла. «Подагриками» були Олександр Македонський і Борис Годунов.
Розповсюдження подагри
За даними епідеміологічних досліджень, в середньому 0,01–0,37 % дорослого населення страждають подагрою. Характерним є зростання захворюваності в індустріально розвинених країнах, хоча і в них відзначається неоднакова частота подагри в популяції – від 0,05 % в Японії, 0,15–0,17 % у Китаї до 0,65 % у Німеччині. Ймовірно, це пов'язано з особливостями харчування, хронічним вживанням алкоголю, неконтрольованим застосуванням деяких лікарських засобів (діуретиків та ін.).
Питома вага захворювання серед інших ревматичних хвороб коливається від 1,5 до 5%. Захворюваність на подагру прямо залежить від рівня життя населення. Так, протягом обох світових воєн гострий подагричний артрит майже зник в Європі, але пізніше, коли умови життя нормалізувалися, поширеність хвороби поступово не тільки повернулася до колишнього рівня, а й продовжує зростати. Наприклад, у Великобританії поширеність подагри (за даними звітів медичної статистики) була відповідно 2,6 у 1975 році, 3,4 у 1987 році, 9,5 у 1993 році на 1000 населення.
В останні роки відзначається тенденція до збільшення захворюваності на подагру, особливо в розвинених країнах. Це пов'язано із збільшенням тривалості життя, поліпшенням харчування і кращою діагностикою захворювання.
Хворіють на подагру переважно чоловіки (20:1), складаючи 80–90 % хворих. Вважають, що пік захворюваності на подагру припадає на вік 30–45 років у чоловіків і 55–70 років у жінок. Дані епідеміологічних досліджень останніх десятиліть, проведених у країнах з високим рівнем життя, свідчать як про збільшення частоти подагри, так і про більш високу поширеність хвороби в старших вікових групах. Так, за даними дослідження британської популяції, пік захворюваності припадає на вікову групу 75–84 роки.
Більш часту захворюваність чоловіків пояснюють характером спадкування, а також гормонально-статевими особливостями, що впливають як на утворення сечової кислоти, так і на її екскрецію. Прогностично несприятливим вважається розвиток захворювання у віці до 30 років.
Подагра, так само як і інші захворювання обміну речовин, частіше зустрічається у представників негроїдної раси.
Деякі дослідники відзначають велику частоту розвитку подагри в окремих сім'ях. Випадки сімейного захворювання, за даними різних авторів, складають 11–42 %.
Патогенез подагри
Сечова кислота
У дітей нормальною визнана концентрація сечової кислоти 180–240 мкмоль/л. Згодом вона зростає у юнаків, зберігаючись колишньою у дівчат. У дорослих чоловіків концентрація сечової кислоти становить 214–420 мкмоль/л, у жінок – 149–360 мкмоль/л.
Джерелом утворення сечової кислоти в організмі є пуринові сполуки, які надходять з їжею. Крім того, вона утворюється в організмі в процесі обміну нуклеотидів. Сечова кислота – 2,6,8-триоксипурин – кінцевий продукт пуринового обміну у людини. Основна форма, в якій вона існує в організмі, це натрієва сіль сечової кислоти – мононатрієвий урат.
Запаси сечової кислоти в організмі складають у нормі 1000 мг при швидкості їх оновлення в межах 650 мг/добу. Тобто щодоби із запасів убуває 650 мг кислоти і стільки ж поповнюється. Максимум кількості сечової кислоти в розмірі 800–1000 мг при подагрі збільшується на порядок.
Порушення обміну сечової кислоти
У нормі процеси синтезу сечової кислоти і її виділення збалансовані, і в основі розвитку подагри лежить порушення метаболізму кислоти. Виділяють три форми порушення пуринового обміну:
Метаболічна форма
При метаболічній формі відбувається підвищений синтез сечової кислоти. При надходженні в організм з їжею великої кількості субстратів утворення пуринів гіперпродукція сечової кислоти закономірна.
Первинна гіперпродукція пов'язана з дефектами ферментативної системи синтезу сечової кислоти. Вторинна гіперпродукція зумовлена підвищеним розпадом клітин при алкоголізмі, гемобластозах, парапротеїнеміях, хронічному гемолізі, проведенні протипухлинної терапії.
Ниркова форма
При нирковій формі спостерігається зменшена екскреція сечової кислоти. У нормі, як зазначалося, близько 2/3 кислоти виводиться нирками.
Розвиток подагри пов'язують і з генетичними факторами. Дані останніх років вказують, що в більшості випадків гіперурикемія при подагрі пов'язана, скоріше, з недостатньою екскрецією, ніж з гіперпродукцією, тому основний інтерес вчених викликають гени, що регулюють транспорт уратів.
Змішана форма подагри
При змішаній формі одночасно спостерігається підвищений синтез сечової кислоти і знижена її екскреція.
Класифікація подагри
За типом порушення обміну сечової кислоти і пуринів подагра класифікується наступним чином:
1. Первинне порушення обміну сечової кислоти і пуринів:
- ідіопатична подагра складає більше 99 % від кількості випадків первинної подагри. Підвищена екскреція (гіперпродукція ± підвищення ниркового кліренсу) зустрічається в 10–20 % випадків;
- як результат спадкового метаболічного дефекту (менше 1 % при первинній подагрі) – при синдромах Леша-Найхана чи Келлі-Зігміллера.
2. Вторинне порушення обміну сечової кислоти і пуринів:
- хронічний гемоліз, еритромієло- і лімфопроліферативні захворювання (підвищення «обороту» клітин і нуклеїнових кислот);
- дефіцит глюкозо-6-фосфатази (підвищений катаболізм нуклеотидів ± підвищений синтез пуринів) – хвороба Гірке (глікогеноз I типу), тобто спадкове захворювання, яке клінічно проявляється зазвичай в період новонародженості.
3. Нирковий механізм порушення:
- хронічна ниркова недостатність (зниження обсягу функціонуючої паренхіми);
- тривале застосування медикаментів – діуретиків, циклоспорину та інших (пригнічують секрецію або підвищують реабсорбцію урату);
- ендогенні метаболіти – лактат, кетони, Р-оксибутират (пригнічують секрецію урату).
Що сприяє розвитку подагри?
Патогенез ураження подагрою
У патогенезі подагри виділяють три основні фази:
- Гіперурикемія і накопичення уратів в організмі.
- Відкладення уратів в тканинах.
- Гостре подагричне запалення.
Порушення обміну сечової кислоти є основним механізмом у патогенезі подагри. У відповідь на збільшення вмісту урату в організмі виникають пристосувальні реакції, спрямовані на зниження рівня кислоти у крові – посилення екскреції сечової кислоти нирками і відкладення уратів в тканинах (тофуси).
Факторами, які провокують розвиток подагри, є:
- вживання великої кількості їжі, різка втрата рідини (спекотний клімат, сауна);
- травми різного походження, у тому числі травми і мікротравми ступні (тривала ходьба, вузьке взуття), травми судин і різні хірургічні втручання;
- фізичне перевантаження і стреси;
- простудні та інфекційні захворювання;
- охолодження, голодування або лікування голодом;
- прийом медикаментів, що сприяють екзогенній гіперурикемії.
Лікування подагри
Традиційні методи лікування
При традиційному (медикаментозному) лікуванні подагри використовуються два види ліків: ліки, що знімають гострі напади подагри, і ліки, що знижують вміст сечової кислоти в організмі.
При лікуванні нападів лікарі зазвичай прописують колхіцин або нестероїдні протизапальні засоби, такі як індометацин, фенілбутазон, напроксен або фенопрофен. Колхіцин застосовують у тих випадках, коли діагноз «подагра» знаходиться під питанням. Коли сумнівів у правильності діагнозу немає, лікарі призначають нестероїдні протизапальні засоби.
При лікуванні хронічної подагри лікарі вимірюють кількість сечової кислоти в добовому об'ємі сечі, щоб встановити, чи страждає пацієнт від надлишкового виробництва сечової кислоти чи від недостатнього виведення її з організму. При надмірному виробництві зазвичай прописують аллопуринол, при недостатньому виведенні – пробенецид або сульфінпіразон.
Натуральний підхід
Медики визнають, що в більшості випадків від подагри можна вилікуватися, дотримуючись певної дієти. Але через тривалість такого лікування та, зазвичай, низьку самосвідомість пацієнтів, набагато простіше прописати таблетки.
По суті, натуральний підхід до лікування хронічної подагри не надто відрізняється від підходу традиційної медицини. Однак при цьому способі для підтримки нормального рівня сечової кислоти використовуються не медикаменти, а натуральні засоби.
Правила дотримання дієти при подагрі
Виключення алкоголю
Алкоголь збільшує виробництво сечової кислоти і уповільнює її виведення з організму. У підсумку значно підвищується вміст сечової кислоти в крові. Саме з цієї причини вживання алкоголю часто провокує гострі напади подагри. Іноді все, що потрібно зробити для зниження рівня сечової кислоти і профілактики захворювання, це всього лише відмовитися від алкоголю.
Низький вміст пуринів в їжі
Продукти з високим вмістом пуринів необхідно повністю виключити з раціону. Це м'ясо, молюски, продукти, що містять дріжджі (пивні та кондитерські), оселедець, сардини, скумбрія.
Зниження ваги
Хворі на подагру зазвичай страждають від зайвої ваги, схильні до підвищення артеріального тиску і діабету, схильні до ризику виникнення серцево-судинних захворювань. Зниження ваги сприяє нормалізації рівня сечової кислоти. Досягнення ідеальної ваги – це, можливо, найважливіша мета дієтотерапії при лікуванні подагри.
Споживання вуглеводів, жирів і білків
Споживання рафінованих вуглеводів і насичених жирів слід звести до мінімуму. Перші стимулюють виробництво сечової кислоти, другі погіршують її виведення з організму. При споживанні великої кількості білків синтез сечової кислоти прискорюється як у здорових людей, так і у хворих на подагру.
Багато пити
Споживання великої кількості рідини «розбавляє» сечу і сприяє виведенню сечової кислоти з організму. Достатня кількість води також знижує ризик утворення каменів у нирках.
Флавоноїди
Вишня, глід, чорниця та інші темні ягоди – багате джерело антоціанідинів і проантоціанідинів. Саме ці флавоноїдні сполуки надають ягодам насиченого червоно-синього кольору. Ягоди, багаті на флавоноїди, допомагають запобігати руйнуванню суглобових структур. Вчені довели, що знизити рівень сечової кислоти і запобігти нападам подагри можна, вживаючи близько 700 г свіжих вишень (або такої ж кількості інших продуктів, що містять флавоноїди) в день.
Свинцева подагра
Один з різновидів вторинної подагри – так звана свинцева подагра, викликана отруєнням свинцем. Колись люди досить часто труїлися свинцем через вживання спиртних напоїв, що зберігалися в ємностях, які містять свинець (наприклад, у «свинцевому» кришталі). Зараз свинець потрапляє в організм з водою, повітрям і їжею. Свинець часто використовується в промисловому виробництві, і коли підприємства «викидають» його в навколишнє середовище, він осідає на полях, потрапляючи у воду і в ґрунт. Тому рекомендується всім хворим на подагру на всякий випадок пройти тест на вміст свинцю в організмі. Якщо у вас немає такої можливості, їжте більше продуктів, що сприяють виведенню цього елемента: буряк, морква, кульбаба, капуста, цілі зерна, артишоки.
Читайте також:
