Поняття «невроз» було введено в медицину у 1776 році. Для свого часу це поняття було прогресивним, оскільки дозволило зв'язати ряд патологічних станів з порушенням нервової діяльності, яке їх викликало.
Зараз в поняттям «невроз» позначають захворювання, викликані дією психічної травми, і відносять їх до психогенних захворювань. Останні діляться на дві підгрупи: неврози і реактивні психози. Границя між цими двома підгрупами є умовною.
Виходячи з клінічного принципу і традицій невропатології і психіатрії, до неврозів відносять неврастенію, істерію (істеричний невроз) і невроз нав'язливих станів. Психогенні соматичні розлади, або «неврози органів», зазвичай є лише одним із проявів «загального неврозу» – неврастенії, істерії або неврозу нав'язливих станів.
Причини неврозів
Причиною неврозів є дія психотравмуючих подразників (психічних травм). Вона визначається тією інформацією, яку ці подразники несуть.
Найчастіше неврози викликаються інформацією про сімейні чи любовні негаразди, втрати близьких, крах надій, службові неприємності, покарання за вчинену дію, загрозу життю, здоров'ю або благополуччю.
Патогенними можуть виявитися одноразово діючі надсильні і, особливо, багаторазово діючі слабші подразники. У першому випадку говорять про гостру, у другому – про хронічні психічні травми. Дія слабких подразників може підсумовуватися. Очікування неприємної події, прогнозування її наслідків іноді може викликати навіть більшу нервову напруженість, тривогу, ніж сама подія.
Загальний механізм неврозу
Загальним патогенетичним механізмом неврозів є порушення діяльності церебральних систем, які забезпечують адаптацію до ситуацій, що перешкоджає задоволенню потреб. Внаслідок цього виникає неадекватна поведінка, а також нервова напруженість з відуттям незадоволеності (фрустрація), стрес з відповідними ендокринними і вегетативними проявами.
Роботи нейрофізіологів дають підстави вважати, що емоції пов'язані переважно з діяльністю лімбічної системи – так званого вісцерального мозку. Вісцеральний мозок має важливі функціональні зв'язки з новою корою, зокрема лобовими, скроневими і тім'яними долями, взаємодія з якою має значення в ґенезі як емоцій, так і неврозів.
Клініка неврозів
Неврастенія
Неврастенія (нервова слабкість) як самостійна нозологічна форма була виділена у 1880 році. Вона розвивається найчастіше під впливом більш-менш тривалої психічної травматизації, що приводить до емоційного напруження і недосипання. Такі травматизації нерідко виникають при тривалому перебуванні в несприятливій сімейній чи службовій обстановці, а також при тривалому стані тривоги і великому розумовому чи фізичному навантаженні, пов'язаному із встановленням до особистості непосильних вимог. Однією з причин неврастенії у жінок є статева дисгармонія. Фактори, що виснажують організм, пов'язані з недоїданням, надмірною роботою без достатнього відпочинку, також сприяють виникненню неврастенії.
Захворювання починається поволі, поступово. Основним симптомом є дратівлива слабкість – підвищена збудливість і легка виснаженість хворих. При підвищеній збудливості малозначні або індиферентні для здорової людини подразники починають викликати підвищену реакцію. Хворі стають запальними, дратуються навіть через незначний привід, не терплять сильного шуму, яскравого світла і т. д. Аналогічним підвищенням чутливості до подразників, що походять від внутрішніх органів і різних ділянок тіла хворих, можна пояснити скарги цих хворих на неприємні відчуття в різних частинах тіла (головний біль, запаморочення, шум у вухах, парестезія, хворобливі відчуття в ділянці серця, шлунка і т. д.). Дратівливість і запальність особливо проявляються при повторній дії психотравмуючих чинників, які викликали захворювання. Однак вони можуть іноді проявлятися і під впливом індиферентних подразників. У той же час при деяких обставинах хворі в стані себе стримувати, контролювати.
Підвищена збудливість хворих виражається в деякому підвищенні сухожильних рефлексів і легкому виникненні вегетативних реакцій (серцебиття, почервоніння або збліднення лиця, підвищене потовиділення). Часто у хворих спостерігається тремор повік і пальців витягнутих рук.
Сон хворих порушений. Засинання часто відбувається доволі важко. Сон недостатньо глибокий, тривожний, з великою кількістю сновидінь. При цьому хворі легко прокидаються під впливом незначних зовнішніх подразників. Після сну не виникає відчуття бадьорості, свіжості, а, навпаки, з'являється відчуття розбитості, сонливості. До середини дня самопочуття поліпшується, а до вечора знову погіршується.
Невроз нав’язливих станів
Основною причиною виникнення неврозу нав'язливих станів є дія психічної травми. Сильні психічні травми можуть безпосередньо викликати нав'язливі явища. Так, можуть виникати деякі нав'язливі спогади (образи), які відтворюють важку психотравматичну сцену, нав'язливі думки і дії. Сюди ж відносяться деякі фобії, а також нав'язливі іпохондричні ідеї.
Основним симптомом захворювання є нав'язливі стани. Це – образи, думки, почуття чи дії, що мимоволі вторгаються у свідомість, необґрунтованість яких хворі розуміють, з якими вони борються, але не можуть подолати їх. Хворі вважають їх своїми власними, тобто не викликаними якимось зовнішніми впливами.
Розрізняють нав'язливі уявлення, думки, страхи (фобії) і дії. Нав'язливі уявлення часто носять характер яскравих нав'язливих спогадів. Сюди відносяться деякі мелодії, окремі слова чи фрази, від звукових образів яких хворий не може звільнитися, а також зорові образи. Нав'язливі спогади нерідко відрізняються особливою сталістю.
Нав'язливі думки можуть виражатися у вигляді нав'язливих сумнівів, побоювань, спогадів, поганих думок і роздумів.
Нав'язливі страхи (фобії) найбільш різноманітні і зустрічаються найчастіше. Сюди відносяться: боязнь смерті (танатофобія) від усіляких причин – захворювання серця (кардіофобія), можливості покінчити життя самогубством, боязнь загинути під уламками будівлі чи під час залізничної катастрофи, бути ураженим блискавкою і т. п., боязнь зараження сифілісом (сіфілофобія), сказом, захворювання раком (канцерофобія), інфарктом міокарда (інфарктофобія) та іншими захворюваннями, страх забруднення (мізофобія), боязнь висоти і глибини, боязнь відкритого простору, вулиць, широких площ (агорафобія), закритих приміщень (клаустрофобія), страх за долю своїх близьких, боязнь самому ходити по вулиці чи звернути на себе увагу тощо.
Нав'язливі дії у хворих найчастіше спричинені заходами із «подолання» фобій. Іноді вони можуть мати і самостійне значення. Нерідко зустрічається нав'язливе прагнення перерахувати без будь-якої необхідності предмети, що потрапляють в поле зору. Поширені приклади нав’язливих дій – хворий нав'язливо мружить очі, шморгає носом, облизує губи, витягує шию і рухає нею, ніби йому заважає комірець, розташовує предмети на столі в певному порядку, якщо доторкнувся рукою до предмета, обов'язково доторкнеться до нього ще 2-3 рази, постукує кілька раз ложкою об край столу перед тим, як почати їсти, і т. д.
Невроз очікування
Невроз очікування виражається у важкості виконання тієї чи іншої повсякденної функції внаслідок нав'язливого побоювання невдачі. Основним, первинним, є тривожне побоювання неможливості виконання функції, вторинним – сама неможливість її виконання.
Захворювання може виникнути в будь-якому віці, особливо в дитячому. Хворіють як чоловіки, так і жінки. Клінічні прояви захворювання виражаються у виникненні тривожного очікування неможливості виконання та порушення здатності виконання якоїсь однієї з повсякденних функцій (мови, ходьби, письма, читання, гри на музичному інструменті, сну, статевої функції). Порушення мови може виникнути, наприклад, після невдалого публічного виступу, під час якого під впливом хвилювання відбулаося гальмування функції мови. Надалі з'являється відчуття тривожного очікування невдачі при необхідності публічного виступу, а у випадках генералізації розладу – і при виступі в будь-яких незвичайних умовах або в обстановці, що викликає емоційну реакцію, наприклад на іспиті. І дійсно, при спробі виступи з'являються відчуття тривоги, розгубленість, різка вегетативна реакція і заїкання. Виникла невдача сприяє закріпленню порушення і веде до появи ще більшої непевності в успіху.
Істерія (істеричний невроз)
Під істерією, або істеричним неврозом, розуміють захворювання, викликане дією психічної травми, в патогенезі якого відіграє роль механізм «втечі у хворобу», «умовної приємності або бажаності» хворобливого симптому.
Клініцистами давно була помічена одна особливість істеричних реакцій, яка полягає в тому, що той чи інший істеричний симптом є для хворого бажаним, приємним, він дає певні життєві вигоди –вихід з важкої для нього ситуації чи відхід від нестерпної дійсності. Звідси виникло уявлення про «втечу у хворобу», «волі до хвороби» як про характерну рису істерії. Ця особливість істеричних симптомів чітко виступила під час першої світової війни. Стало очевидно, що в основі істеричних припадків, паралічів, глухонімоти, гіперкінезів і тому подібних розладів у солдатів лежить страх перед поверненням на фронт.
У мирний час неврози у нас пов'язані головним чином з сімейними, побутовими і рідше – службовими конфліктами. При цьому такі істеричні симптоми, як ступор, параліч ніг, сліпота або глухонімота, що обмежують можливість користуватися благами життя, виявляються позбавленими «умовної приємності» і тому зустрічаються рідко. Все частіше тепер спостерігаються астенічні, астенодепресивні та іпохондричні стани, а також соматовегетативні порушення (серцево-судинні та ін.). Широка популярність симптоматики серцево-судинних захворювань сприяє їх імітації при істерії.
Невроз страху (тривоги)
Основний симптом захворювання – поява відчуття тривоги або страху. Найчастіше воно виникає гостро, раптово, рідше – повільно, поступово посилюючись. Виникнувши, це відчуття не покидає хворого протягом всього дня і тримається нерідко тижнями або місяцями. Його інтенсивність коливається між легким відчуттям тривоги і вираженим страхом, який змінюється нападами жаху.
Під час хвороби у пацієнтів спостерігається зниження апетиту. У зв'язку з постійним відчуттям тривоги і зниженням апетиту хворі часто худнуть, хоча і не дуже різко. Багатьом важко заснути, а сон – тривожний з жахливими сновидіннями.
Іпохондричний невроз
Під іпохондрією (іпохондричним синдромом) розуміють хворобливу зосередженість уваги на своєму здоров'ю зі схильністю приписувати собі захворювання з незначного приводу. При цьому легко виникають різні хворобливі відчуття в тих чи інших частинах тіла.
Лікування неврозів
Загальні принципи лікування
Лікування неврозів нерідко носить етапний характер. На першому етапі встановлюється контакт з хворим, з'ясовуються його переживання, вживаються заходи для зниження емоційної напруженості. На другому етапі лікування спрямоване на усунення основних симптомів неврозу. На третьому етапі головна увага приділяється активації особистості, залученню її до трудової діяльності, соціальної реадаптації.
При лікуванні хворого неврозом вибір методу терапії залежить від особливостей особистості хворого, його відношення до тих чи іншим лікувальних процедур. Найчастіше застосовується поєднання різних лікувальних прийомів, наприклад лікування переконанням або навіюванням з фармакологічною дією, інакше кажучи, застосовується комбінована комплексна терапія. Методи психічного впливу поєднуються з біологічними методами. Останні зазвичай не є основними, однак можуть мати величезне значення для досягнення одужання. Так, надання відпочинку і спокою хворому, наприклад, в комплексі санаторно-курортних заходів, медикаментозне лікування виключно важливі при лікуванні хворих неврастенією. Лікування транквілізаторами, що зменшують відчуття тривоги, емоційної напруженості, придатне для хворих неврозами страху чи фобіями.
Лікувальні методи
- психотерапія – основний метод;
- переконання або раціональна терапія
- навіювання;
- казуальна, аналітична психотерапія;
- психоаналітична терапія за Фрейдом;
- групова та ігрова терапія;
- арт-терапія;
- поведінкова терапія;
- дієтотерапія;
- санаторно-курортне лікування;
- лікування психотропними засобами.
Читайте також:
