Венера Мілоська – певно найвідоміша у світі скульптура, яка століттями залишається втіленням жіночої краси і досконалості.
Відразу ж після того, як у 1821 році статую Венери Мілоської доставили до паризького Лувру, вона стала настільки ж відомим скульптурним експонатом, як Джоконда в живописі. Вплив знаменитої статуї на формування громадського смаку і канонів краси незаперечний. І хоча скептики піддавали сумніву значимість цього твору мистецтва, він продовжує купатися в променях світової слави.
Чудова знахідка
Статуя Венери Мілоської – яскравий зразок античної скульптури. Час створення її за однією з версій відносять до класичного (480–323 до н. е.), а за іншою – до елліністичного (323–27 до н. е.) періоду.
У 1820 році на острові Мілос грецький селянин Юргос, копаючи землю, виявив біломармурову статую. Незабаром знахідку придбав французький посол маркіз де Рів’єр і переправив до Парижа, де король Франції Людовик XVIII поповнив нею колекцію Лувра. Спочатку авторство Венери Мілоської приписували Праксителю, давньогрецькому скульптору середини IV ст. до і. е. Однак цей висновок був поспішним хоча б тому, що поруч зі статуєю була знайдена герма, на якій можна розібрати частину імені скульптора – «... андр (Александр або Агесандр) з Антіохії на Меандрі» (Меандр – річка в Малій Азії, нині Великий Мендерес).
Досконало вивчивши скульптуру, мистецтвознавці XIX століття побачили в ній еталон жіночої краси і датували її створення 100 р. до н.е. Вважається, що цей твір є поєднанням більш ранніх стилів, що розвинулися до кінця епохи еллінізму. Їхні традиції припускали зображення ідеальної форми голови, властивої скульптурам кінця V ст. до н. е. і звабливих вигинів тіла, характерних для робіт IV ст. до н. е. Канони грецького образотворчого мистецтва віддавна (з часів Відродження до XIX століття) були прийняті в західнім живописі та скульптурі.
Можливо краса Венери Мілоської дещо ідеалізована, але складні пропорції фігури і ретельно продумана поза, безсумнівно, відіграють важливу роль для досягнення того враження, яке повинна справляти богиня. М'яка посадка голови притягує погляд, а захоплюючі плавні лінії подовженого торсу, підкреслені легким вигином і складками тканини.
Не дивно, що художники пізніших часів на своїх полотнах часто зображали Венеру (Афродіту) – богиню любові і достатку. У ранньому грецькому мистецтві досить рідко зустрічалася оголена натура. Основоположником цього напряму в IV ст. до н. е. став Пракситель, який зобразив одну з найвідоміших Венер – Афродіту Кнідську – оголеною перед купанням.
Широко відомі ще дві Венери епохи еллінізму, увічнені в камені: Капітолійська і Медицейська. Обидві належать до різновиду так званих «сором'язливих Венер» (богиня прикриває однією рукою груди, а іншою – лоно).
Венера Мілоська – дещо інший тип скульптури: фігура жінки частково задрапірована, а відсутні руки і положення лівої ноги лише породжують всілякі здогадки. Найімовірніше, ця статуя є «Венерою-переможницею». Деякі історики припускають, що в руці вона повинна тримати золоте яблуко, отримане від Паріса, який назвав її найпрекраснішою богинею (фрагмент руки, що тримає яблуко, був знайдений поблизу). За іншою версією богиня тримає перед собою щит, дивлячись на своє відображення в ньому і спираючись лівою ногою об шолом Марса. Є також припущення, що існувала ціла скульптурна композиція з декількох фігур, серед яких Венера стояла поруч з Марсом, зачарованим її красою.
Венера Мілоська: доля шедевра
Популярність цієї давньогрецької скульптури можна розглядати як результат впливу неокласицизму, що панував в Європі в XVIII–XIX ст. Його прихильники наслідували класичні (античні) традиції в мистецтві, закликаючи повернутися до них. У Франції до середини 1820-х років цей напрямок вже не мав настільки вираженого характеру, як раніше, однак його ідеали і традиції зберігалися завдяки Паризькій художній школі, а також щорічній виставці творів образотворчого мистецтва в Парижі.
Сам імператор Наполеон був покровителем цієї скарбниці. У період з 1796 по 1814 роки він поповнив колекцію Лувра приблизно 200 скульптурами, вивезеними із завойованої Італії. Серед них були такі відомі твори, як Аполлон Бельведерський, Лаокоон, Бельведерський торс, Вмираючий гладіатор і Медицейська Венера. Після того як Наполеон був позбавлений влади, більшість цих шедеврів – в тому числі і Венера Медицейська – були повернуті в Італію. Венера Мілоська залишилася в Луврі.
Зараз скульптуру Венери Мілоської, що стала частиною світової культурної спадщини, як і раніше шанують як символ величі античної цивілізації і ідеал краси.
Читайте також:
