Мартін Лютер Кінг був лідером руху за громадянські права в США. Його вміле керівництво додало руху сили і організованості, без яких не вдалося б змінити тяжке становище афроамериканців.
У 1960-х роках в США, особливо на півдні країни, вельми поширеною була практика сегрегації. Афроамериканці не мали права на таку ж освіту, житло, робочі місця, лікування, якими користувалися білі громадяни, не мали права відвідувати ті ж місця громадського відпочинку та храми. Їх вважали громадянами другого сорту.
Мартін Лютер Кінг народився в Атланті (штат Джорджія) 15 січня 1929 року. Його батько і дід з боку матері були баптистськими проповідниками. У 15 років Мартін вступив до коледжу Морхаус (Атланта) за програмою навчання обдарованих студентів. Отримавши ступінь бакалавра в 1948 році, Кінг три роки провів в духовній семінарії Честера (Пенсільванія), яку закінчив в 1951 році.
Орієнтири
Саме в семінарії Мартін Лютер Кінг вперше почув про Махатму Ганді, борця за свободу індійського народу, і його філософію відмови від насильства. Вплинула на юнака і праця Рейнхольда Нібура «Моральна людина і аморальне суспільство» (1932), основна думка якої зводиться до того, що білі почнуть ставитися до чорних справедливо тільки під тиском. Кінг звів воєдино ідеї Нібура з принципами Ганді і створив філософію ненасильницького впливу на можновладців за допомогою бойкотів і демонстрацій протесту.
Після закінчення семінарії Мартін Лютер Кінг навчався в Бостонському університеті, де в 1955 році захистив докторську дисертацію. Під час навчання в Бостоні він розробив власну релігійно-етичну систему, згідно з якою порятунок людини неможливий без віри в Божий промисел. Ще в аспірантурі Мартін познайомився з Кореттою Скотт, студенткою консерваторії. У 1953 році вони одружилися, у них народилося четверо дітей.
Арешт афроамериканки Рози Паркс за порушення законів про сегрегацію (вона відмовилася поступитися місцем в автобусі білому чоловікові у м. Монтгомері, штат Алабама) послужив поштовхом до створення місцевими активістами асоціації, до складу якої увійшло близько 50 священиків, включаючи і Кінга.
На наступний день після арешту Рози Паркс автобуси Монтгомері ходили порожніми – афроамериканці бойкотували міський транспорт. У той же день був проведений масовий мітинг.
Багато із священиків, що увійшли до нещодавно організованої асоціації, побоювалися офіційно пов'язувати з нею своє ім'я, проте Мартін Лютер Кінг не побоявся стати її президентом. Щоб послухати проповідь нового священнослужителя і борця за громадянські права, ввечері до церкви прийшла величезна кількість народу. У своїй першій промові Кінг сказав: «Ми не підтримуємо насильство. Ми переросли його. Я хочу, щоб весь Монтгомері і вся країна знали, що ми християни. Протест – ось єдина зброя в наших руках».
Промова Кінга спричинила належний ефект – бойкот тривав цілий рік. Асоціацією була створена власна транспортна служба, що перевозила половину людей, які потребували громадського транспорту, іншим, щоб не користуватися автобусом, доводилося щодня проходити по кілька кілометрів. Протягом цього року Кінга двічі заарештовували, а його будинок підпалювали. Дотримуючись свого принципу відмови від насильства, він не дозволяв масовим протестам вилитися в бунт. Священик невпинно повторював «Не панікуйте. Не потрібно зброї. Ми любимо наших ворогів». Коли міська влада вже ось-ось повинна була отримати судовий припис, який забороняв бойкот, Верховний суд у Вашингтоні виніс постанову про те, що міські закони про сегрегацію суперечать конституції США.
Подальші успіхи
Транспортний бойкот в Монтгомері став поворотною точкою в боротьбі афроамериканців за свої громадянські права. Незважаючи на опір білого населення, рух поширювася, а Мартін Лютер Кінг став найвпливовішим з його лідерів. У 1957 році він заснував організацію «Південна конфедерація християнського керівництва», що об'єднала прихильників асоціації з південних штатів. Кінг читав лекції, організовував по всій території США демонстрації і марші протесту.
Започаткована в лютому 1959 року поїздка в Індію і переговори з послідовниками Ганді зміцнили впевненість Кінга в тому, що ненасильницький опір – сильна зброя, якою володіє очолюваний ним рух. Критики Кінга стверджували, що відмова руху від збройної боротьби тільки спровокує насильство з боку його супротивників. На подібні заяви він відповідав, що краще афроамериканцям один раз стати жертвами насильства на очах громадськості, ніж приховано бути нею постійно.
У 1960 році Мартін Лютер Кінг повернувся в рідне місто, Атланту, де розділив кафедру в баптистській церкві Ебенезера зі своїм батьком. Велику частину часу Мартін Лютер присвячував справам «Південної конфедерації християнського керівництва» і боротьбі за громадянські права. У жовтні 1960 року він прийняв участь у демонстрації студентів Атланти і був заарештований разом з 33 молодими людьми, що виступали проти сегрегації. Судовий процес, як і звільнення баптистського пастора, стали подією національного масштабу. Джон Кеннеді, в той час кандидат у президенти, посприяв звільненню Кінга, згодом з нього були зняті звинувачення. Багато оглядачів зійшлися на думці, що своєю перемогою на наступних виборах Кеннеді частково зобов'язаний голосам афроамериканців з північних штатів.
Незважаючи на те, що в боротьбі за громадянські права були досягнуті значні успіхи, траплялися і невдачі – наприклад, не вдалося домогтися скасування сегрегаційних обмежень в громадських парках Олбані (штат Джорджія). У Кінга з'явилося безліч нових ворогів. У їх чисто увійшов і керівник ФБР Едгар Гувер, який виступав проти очолюваного Кінгом руху.
Мартін Лютер Кінг: новий арешт
Кінг був знову заарештований і кинутий у в'язницю в квітні 1963 року, на цей раз у м. Бірмінгемі (штат Алабама) під час кампанії за скасування сегрегаційних правил в кафе. У той час афроамериканцям, які складали 40% населення, заборонялося відвідувати кафе, користуватися громадськими вбиральнями та фонтанчиками для пиття. У відповідь на федеральний указ про скасування сегрегації в місті було закрито більше 100 ігрових майданчиків, плавальних басейнів і парків. Мартін Лютер Кінг твердо вирішив звернути увагу всіх громадян країни на триваючу дискримінацію і відмовився виконати судове розпорядження, що забороняло проводити акції протесту.
Мартін Лютер Кінг, який перебував у в'язниці м. Бірмінгем, 16 квітня 1963 року прочитав у газеті, таємно пронесеній в камеру, відкритий лист, що оголошував його провокатором. Лист був написаний білими священиками, що зверталися до афроамериканців із закликом відмовитися від продовження демонстрацій. Кінг в обуренні тут же, на полях газети, написав розгорнуту відповідь, згодом названу «Листом з Бірмінгемської в'язниці». Він парирував всі доводи противників, писав про те, що афроамериканці 340 років чекали надання їм конституційних прав. Згодом лист став одним із символів боротьби за громадянські права.
Марш миру
Після закінчення кампанії сегрегації Бірмінгема відбувся історичний марш миру в столицю США. Він був організований Кінгом спільно з іншими лідерами організацій із захисту громадянських прав з метою привернути увагу народу США і всього світу до проблеми сегрегації. У серпні 1963 року більше 200 тис. чорних і 50 тис. білих американців пройшли маршем до меморіалу Лінкольна, вимагаючи рівності всіх громадян країни. Трансляцію цієї події дивилися мільйони телеглядачів, чули вони і знамениту семихвилинну промову Кінга під назвою «У мене є мрія». У своїй промові Мартін Лютер Кінг описував мрію про рівність народів, про те, що його діти «коли-небудь будуть жити в країні, де їх будуть оцінювати не за кольором шкіри, а відповідно до їх особистих якостей». Лише 18 днів тому в результаті вибуху бомби, закладеної куклукскланівцями (членами таємної расистської організації, що діяла в США) в бірмінгемській церкві, загинули четверо учнів недільної школи. Громадськість була обурена, і в 1964 році президент Ліндон Джонсон видав «Закон про цивільні права». Згідно з ним федеральний уряд отримував право здійснювати десегрегацію громадських місць незалежно від думки урядів штатів, а дискримінація у громадських місцях і при прийомі на роботу була поставлена поза законом. Визнанням заслуг Кінга у справі боротьби за громадянські права стало нагородження його в грудні 1964 року Нобелівською премією Миру.
Однак проти Кінга все частіше виступали радикально налаштовані члени його ж руху, які вважали, що відмова від збройних дій гальмує необхідні реформи. У березні 1965 року прийняте Кінгом рішення не допускати сутичок між демонстрантами і військами призвело до скорочення числа його прихильників.
Хвиля масових заворушень, що прокотилася в 1965 році багатьма містами США, показала, що афроамериканське населення країни стомлене ненасильницьким курсом Кінга. У цей період Мартін Лютер Кінг організував акції протесту проти расової дискримінації в Чикаго, але вони не увінчалися успіхом. Під час мирного мітингу в Нью-Йорку 15 квітня 1967 року він засудив війну у В'єтнамі, що було негативно сприйнято президентом Джонсоном. Потім Мартін Лютер Кінг створив міжрасову коаліцію для боротьби з убогістю і безробіттям. Однак його зусилля із об'єднання розрізнених груп войовничо налаштованих активістів не принесли успіху. Проте Кінг запланував провести у Вашингтоні навесні 1968 року так званий «Марш бідноти».
Останній марш
Мартін Лютер Кінг перервав підготовку до маршу, щоб відвідати м. Мемфіс (штат Теннессі) і висловити свою солідарність із страйкуючими працівниками комунальних служб міста. Під час цієї поїздки 4 квітня 1968 року 39-річний Мартін Лютер Кінг був застрелений снайпером на балконі готельного номера. Вбивця, Джеймс Ерл Рей, був затриманий в Лондоні 10 березня наступного року. Він визнав себе винним у навмисному вбивстві і був засуджений на 99 років тюремного ув'язнення.
За день до смерті Мартін Лютер Кінг виступив з промовою, в якій сказав: «Я, як і будь-хто інший, хотів би прожити довге життя. Але зараз це мене не хвилює. Я лише хочу виконати Божу волю. А Він дозволив мені побачити землю обітовану. Можливо, я не доберуся до неї разом з вами. Але хочу, щоб ви знали: наш народ обов'язково потрапить туди».
За своє недовге життя Мартін Лютер Кінг встиг зробити багато. Він сформував і очолив рух на захист громадянських прав, завдяки його зусиллям афроамериканці стали вимагати змін, не вдаючись при цьому до насильства. Він зміг достукатись до совісті мільйонів білих американців і надихнув своєю мужністю, завзятістю і вірою в рівність наступні покоління громадян США
А чи знаєте ви?
- День пам'яті Мартіна Лютера Кінга відзначається в США в третій четвер січня.
- При президенті Ліндоні Джонсоні сенат прийняв «Закон про цивільні права». Це сталося 2 липня 1964 року після одних із найбільш тривалих в історії США сенатських дебатів.
- Згідно із «Законом про цивільні права» заборонялася дискримінація при прийнятті на роботу, голосуванні та користуванні громадськими місцями, такими як плавальні басейни і т. п., а також громадським транспортом. Однак у багатьох районах США дискримінація вкоренилася настільки глибоко, що расистські настрої зберігаються й донині.
- Мартін Лютер Кінг був баптистом, а Малькольм X, більш войовничий активіст руху за громадянські права – мусульманином.
Читайте також:
