Бахаїзм

Віровчення Бахай виникло в середині XIX століття на території сучасного Ірану. Його засновник – послідовник секти бабідів Мірза Хусейн Алі Нурі (1817–1892) , який назвався Баха-Уллою (Блиск Божий) і проголосив себе дев'ятим світовим пророком. Бахаїсти вірять, що Господь дає свої одкровення в кожну епоху, і прикладами цих одкровень слід вважати і Тору, і Новий Завіт, і Коран, і вчення Будди і Крішни. Бахаїсти стверджують, що їх вчення замінює, хоча і не спростовує священні писання інших релігій. Всі релігії, на думку бахаїстів, містять загальні ідеї і ведуть до Бога, але щоб досягти Його, вони повинні об'єднатися у всесвітню віру Бахаї. Бахаїзм спирається головним чином на одкровення Баха-Улли, а також на твори його наступників Абдул Баха і Шогі Еффенді.

Людство постійно розвивається і дорослішає, поступово стає здатним прийти до єдиного світу без поділу на народи, раси і релігії. Бог єдиний, Він – творець всього, а людина – Особливе творіння Всевишнього.

Давні слов’яни були переконані - ціллю людського життя на Землі є удосконалення світлої душі, яка втілюється у біологічну тілесну форму за законом Творця. Така душа має постійно духовно вчитись, зростати, готуватись до повернення у Світлий Ірій. Рахмани та волхви нагадували, що втілення людської душі відбувається не спонтанно, не випадково, а у певному порядку, етапами, кожен з яких має належне і важливе значення.

Предкам було відомо, після зачаття, у перших три місяці вагітності, відбувається виключно фізичний процес розвитку зародка, його біологічне зростання. На межі третього і четвертого місяців у зародку стається перший, та дуже важливий, крок духовного наповнення.

Слов’янські Отці минулого добре знали: 80-ть тисяч років тому на планеті Земля сталась історично важлива подія – почалось розселення на її обширах людської, на гуманоїдальній генетичній основі, форми життя. Гармонійне співіснування цієї форми з оточуючим світом забезпечувалось передачею поселенцям особливих світоглядних знань, правил Прави – головних постулатів закону Творця.

Правила Прави стали для перших людей на Землі духовною зброєю у боротьбі з залишками польових істот антисвіту, ліквідація яких була важливою справою для Світлого Ірію.

Євангеліст Лука був родом із сирійського міста Антіохії і з юних років присвятив себе науці. Вивчивши цілком іудейський закон, він навчився також мистецтву лікування і познайомився з грецькою філософією, прекрасно знав грецьку і єгипетську мови. З Антіохії Лука прийшов до Єрусалиму в той самий час, коли Господь сіяв там насіння божественної істини. Лука сподобився побачити і почути Спасителя. Насіння євангельського вчення лягло на серце Луки, за висловом євангельської притчі, як на добру землю, і принесло плід стократно. Належачи до лику семидесяти апостолів, обраних Самим Господом, Лука ходив перед лицем Христа, своєю проповіддю готував Йому шлях і запевняв людей, що прийшов у світ давно очікуваний Месія. Під час рятівних страждань Господа, коли уражений був Пастир і розсіялися вівці стада Його, Лука був вірним і сумував душею за Вчителем.

У давнину закон світобудови, закон нашого Всесвіту, даний Творцем, наші предки, слав’янські мудреці та Пророки, називали Вселенським законом. Його триєдина сутність їм була добре відома. Для них цей закон був зібранням взаємопов’язаних законів, що носили назви - Права, Ява, Нава.

У триєдності Вселенського закону окремі його частини, Права, Ява, Нава, були глибоко вивчені та осягнуті предками, бо визначали суть головних завдань тонкого світу, процесів управління Сущим. Вони, ці закони, зумовлювали поступальний хід подій у Всесвіті: від творення і життя - до смерті і змін сущого.

У цій триєдності особлива роль відводилась основному серед законів - закону Прави. Предки відали, Вселенський закон, як зібрання усіх законів – це своєрідний кодекс законів Всесвіту, а Права – основоположний закон у ньому.

Десятками тисячоліть головні засади закону Прави люди берегли в усних та письмових переказах і тому називали Старим Заповітом. Це вповні закономірно, зважаючи на появу знань Прави у людства десь 80 тисяч років тому.

Слов’янські згадки про Праву сягають 16 тис. до н.е. (Загір’я – Семеріччя). Через Шумер, Ханаан, Дунай і Карпати, разом з праотцями, вони ведуть нас на Волинь. Саме тут, більше двох тисяч років тому, повстала роська, дулібська, слов’янська держава збудована на засадах світоглядного фундаменту Прави.

З того часу, вкорінення високих знань Прави серед народів Європи наші предки, роси, вважали своїм покликом, головним духовним завданням.