Найвидатніший ідеолог раннього християнства і вчитель церкви, святий Августин ще за життя здійснив величезний вплив на релігійний світогляд своїх сучасників, який донині відчувається в християнській філософії та культурі.
Святий Августин народився 13 листопада 354 р н. е. в містечку Тагаст, що в римській провінції Нумідія (нині – Сук-Арас, Алжир). Його батько, дрібний землевласник, був язичником, а мати Моніка – ревною християнкою. Після закінчення початкового курсу літератури і риторики в місцевій школі батьки відправили Августина вчитися в Мадавру, а через три роки – в Карфаген, де він продовжував займатися риторикою.
Жага істини
Все життя і філософська творчість Августина пронизані жагою осягнення істини і мудрості. За його зізнанням в автобіографічному творі «Сповідь» («Confessione»), інтерес до філософії пробудив в Августині знайомство з твором «Гортензій» Цицерона, який виплекав в ньому «любов до божественною премудрості». Так 28-річний Августин звернувся до пошуків істинної віри. Спочатку він примкнув до маніхейства – модному в той час вченню, що склалося на Близькому Сході під впливом місцевих язичницьких культів.
Довгий час святий Августин перебував у лавах маніхеїв, але по закінченні 11 років засумнівався в правоті їхніх тверджень про пріоритет розуму перед вірою і в 383 році відправився вчителювати в Рим. Остаточно розчарувавшись у маніхействі і втративши віру в можливість осягнення абсолютної істини, він захопився філософією скептиків. У 384 році отримав посаду викладача риторики в Мілані, де на ту пору служив єпископом один із найвпливовіших отців християнський церкви – св. Амвросій.
Прослухавши кілька проповідей єпископа, святий Августин відкрив для себе раціональну переконливість філософії неоплатонізму. Якщо маніхеї підозрювали незриму присутність зла в кожному вчинку людини, навіть у щирому прагненні до добра і істини, то неоплатоніки ставили на чільне місце духовне вдосконалення. Зі свого боку Амвросій показав, що споглядальне життя може привести людину до осягнення Бога і його діянь.
Чудесне видіння
Кінець духовним ваганням Августина поклало чудесне видіння, яке йому відкрилось у Мілані. Почувши одного разу в саду дитячий голос, який двічі повторив: «Візьми і прочитай», – він розкрив навмання Біблію і прочитав рядки з Послання до римлян св. Павла (Рим. 13:14), де закликається зодягнутись в Господа нашого Ісуса Христа і піклування про плоть не перетворювати на пожадливість. Навесні 337 році святий Августин прийняв хрещення від руки Амвросія, а рік потому повернувся в Тагаст, де заснував чернечу громаду і присвятив себе вивченню Свято Письма і філософських бесід.
У 391 році під час поїздки в Гіппон Регійський святий Августин був примушений на вимогу громади прийняти висвячення і стати помічником місцевого єпископа. У 396 році він став єпископом Гіппону і до кінця днів виконував обов'язки проповідника, пастиря, священика і організатора милосердних діл, не припиняючи боротьби за чистоту християнської віри.
Святий Августин – поборник істинної віри
У ті роки християнська церква в Північній Африці вела боротьбу з донатистською єрессю. Донатисти вважали неправомірним відправлення таїнств тими служителями церкви, які заплямували себе гріхом, бо першим подавцем причастя був сам Ісус Христос. Якщо громада могла вигнати зі своїх лав людину, що загрузла у гріху, то єпископ не міг позбавити сану священика, який відступив від догматів віри.
Жителі Гіппона, прийнявши християнство, як і раніше здійснювали язичницькі обряди, а знедолена біднота бачила в донатистській єресі мало не заклик до заколоту. До поваленню донатизму Августина спонукали не богословські мотиви, а бажання зміцнити єдність церкви. У ході полеміки з єретиками з-під його пера вийшов ряд блискучих трактатів, але, коли імперські власті вжили суворих заходів проти донатистів, визнавши їх загрозою безпеки африканських провінцій, святий Августин схвалив їх розгром, нітрохи не зніяковівши перед застосуванням насильства.
Визнаючи правомірність судового та фізичного примусу у відношенні до донатистів, святий Августин виходив з того, що страх перед їх безчинствами багатьом перешкодив повернутися в лоно істинної церкви. В даному випадку, доводив він, примус є акт вітцівського напоумлення, мета якого – духовне благо тих, кого силою впокорюють.
Святий Августин висунув принцип віри як путівника для розуму, вираженого відомою формулою: «Доки не ввіруєте, не зрозумієте». Після розгрому донатистів настала черга боротьби з новою єрессю – вченням Пелагія, який намагався перебільшити значення свободи людської волі у виборі між добром і злом, применшити роль божественної благодаті і скасувати ідею первородного гріха. Розуміючи, що пелагіанська єресь ставить під загрозу організаторську роль церкви в духовному житті пастви, святий Августин знову виступив на захист її авторитету, звинувативши пелагіанців у спробах узурпувати Божий промисел. Людська воля сама по собі ущербна і немічна, доводив він, бо ніяка подія в земному часі не в силах змінити вічної істини Божої волі, як і того, що Він бажає спасіння всіх людей.
Блаженний Августин стверджує, що чисті серцем і духом були обрані ще до створення світу. Вся історія роду людського зумовлена Божою волею і недоступна людському втручанню. Земне життя і порятунок душі людини повністю залежать від чистоти її віри і визнання незаперечного авторитету церкви.
Спадщина святого Августина
Вплив праць Августина на долю християнського вчення справді величезний. Він визначив офіційну позицію церкви майже з усіх аспектів віри і практики духовного життя. Сильна воля і могутній інтелект зробили святого Августина провідником християн, який вчив протистояти земному злу на шляху до кінцевої мети – спасінню. У 430 році Августин помер від лихоманки в обложеному вандалами Гіппоні.
Читайте також:
