Ісус Христос, історичний засновник однієї з найбільших світових релігій, визнається християнами всього світу як Син Божий – земне втілення Бога-Творця.
Ім'я Ісус – грецький варіант єврейського Ієшуа, а Христос – грецький переклад арамейського слова «месія» – «помазаник Божий», рятівник усього світу. Вважаючи Ісуса істинним Богом, християни вірують в його історичне існування в образі народженої в бідності людини, про яку майже ніхто не чув за межами того глухого куточка Римської імперії, де проходило його земне життя.
У ті часи, коли народився Ісус Христос, єврейським народом правили підпорядковані Риму місцеві царі і призначені імператором намісники, в обов’язки яким входив збір податків і нагляд за дотриманням римських законів. Сановна верхівка, до якої входили світські владики і вище духовенство з секти садукеїв, була вкрай зацікавлена в збереженні та зміцненні сформованого порядку.
Простий народ, ненавидів римських завойовників, очікував появи месії – посланого Богом рятівника, який визволить його з рабства, принесе жадану свободу і встановить заповідане пророками тисячолітнє Царство істини.
Живе слово
Відомості про життєвий шлях Сина Божого ми черпаємо з трьох Євангелій Нового Завіту: від Матвія, Марка і Луки. Ряд розбіжностей між євангельськими текстами та історичними фактами обумовлений тим, що всі вони були записані за усними переказам не раніше ніж через 30 років після смерті Учителя, проте сучасна наука вже не піддає сумніву сам факт життя Ісуса в Палестині.
Ісус Христос народився в юдейському місті Вифлеємі, але до зрілих років жив у Назареті (Галілея). За свідченнями євангелістів, його мати, Марія, видана заміж за теслю Йосипа, була непорочною дівою, коли посланець Бога архангел Гавриїл сповістив їй, що вона стане матір'ю Сина Божого.
Жителі столичного Єрусалиму вважали Галілею глухими задвірками Палестини, пристановищем нечестивців і язичників, а римляни і поготів не довіряли галілеянам, знаючи їх завзяте, часом шалене неприйняття чужоземного панування. Ймовірно, прізвиська «Ісус Назарянин» і «Ісус Галілеянин» вживалися правителями Юдеї та Риму з відтінком презирливої ворожості.
Батьки Ісуса були людьми благочестивими, але не багатими. Навчаючи сина теслярському ремеслу, вони піклувалися і про те, щоб він добре засвоїв Закон Мойсеїв. Про дитинство і юність Ісуса майже нічого не відомо, якщо не зважати на епізод з Євангелія від Луки, в якому 12-річний хлопчик вражає своїми знаннями вчителів в Єрусалимському храмі.
Іван Хреститель
Точно так само ми не знаємо, про що говорив Ісус Христос з Іваном Предтечею, приймаючи від нього хрещення у водах ріки Йордан. Як гідний продовжувач традицій старозавітних пророків Іван закликав народ Ізраїлю відректися від язичницьких ідолів і звернути свої серця до істинного і єдиного Бога. У віці 30 років Ісус Христос приходить до Юдеї, де за прикладом Предтечі починає проповідувати, відкриваючи шлях до порятунку всім, хто відкине земні блага заради духовних і полюбить Бога більше, ніж самого себе.
Обидва подвижники знали, що викличуть на себе гнів римлян, які не потерплять нападок на своє правління. Однак не менш затято ополчилися на них фарисеї і садукеї, які керували політичним та релігійним життям Єрусалиму. Ставши свідком жорстокої розправи над Іваном, Ісус повернувся в Галілею, де продовжував проповідувати в народі.
За свідченням євангелістів, Ісус Христос невтомно благовістив, зцілював і проповідував. Він і його найближчі учні (апостоли) мандрували містами і селами, живучи в бідності і ночуючи де доведеться. У своїх проповідях Ісус не втомлювався повторювати, наскільки небезпечні для людської душі мирські блага, закликаючи всіх наслідувати його приклад і відмовитися від жадібності і себелюбства. Цей пристрасний заклик не міг не знайти живого відгуку серед знедоленої сільської бідноти, звсім розореної римськими та місцевими податками. Послухати Ісуса, який говорив, на відміну від ортодоксальних книжників, живою і зрозумілою мовою, стікалися величезні натовпи народу.
Чудотворець
Євангелія наводять безліч випадків прояву Ісусом надприродної могутності – від чудесного насичення п'ятьма хлібами п'ятитисячного натовпу до приборкання бурі на Генісаретському озері. Благі діяння привернули до нього чимало прихильників, однак справжню причину всенародної підтримки Учителя, а пізніше підоснову гонінь і жорстокої страти слід шукати в його етичному та духовному вченні, яке породило підозри і злобу світських і духовних властей.
Вчення Ісуса Христа не визнавало майнових і класових відмінностей між людьми. Друзі та вороги часто дорікали йому за те, що він «їсть і п'є з митарями і грішниками» і не цурається спілкування з блудницями, на що Ісус Христос заперечував: «Не здорові потребують лікаря, а хворі» (Матв. 9:11, 12). Осуджуючи традиційні класові забобони, він не раз повторював: «Будуть останні першими, а перші останніми» (Матв. 20:16).
На відміну від юдеїв, Ісус Христос без ворожості ставився до самаритян (нечисленної етнічної групи, яка проживала в Палестині, але не мала жодних соціальних і громадянських прав). В одній з найвідоміших притч він протиставляє милосердя самаритянина бездушшю юдейського священика і левита, що залишили без допомоги зраненого подорожнього.
Віддаючи належне духовності і чесноті язичників, що повірили в нього, Ісус Христос винагородив за щиру віру римського солдата і жінку-хананеянку, зціливши від недуг дорогих їм людей, бо і для них не закритий шлях в Царство Боже.
У постійних суперечках з фарисеями і книжниками Ісус засуджував їхнє показне благочестя, відстоюючи право на особисту свободу в дотриманні суботи. По-новому тлумачачи закони Старого Завіту, Ісус Христос закликав до рішучого відходу від їх механічного виконання і осягнення їхнього справжнього духу.
Народний герой
Ісус Христос незмінно проводив чітку межу між проповіддю отримання Царства Божого і суто політичними питаннями про те, хто є владикою Ізраїлю, але така гранична обережність не врятувала його від мстивої ворожнечі юдейських первосвящеників.
Ісус передрік єврейському народу війни, гоніння і навіть руйнування Соломонового храму, від якого не залишиться каменя на камені. Побачивши, що при потуранні влади релігійна святиня перетворилася на пристановище розбійників, він здійснює символічне очищення храму, виганяючи з його стін торговців і міняйл. Але якщо іншим бунтарям навіть збройні виступи сходили з рук, то з Ісусом було дещо інакше. Римляни ї садукеї були стривожені величезною кількістю його послідовників і побоювалися, що народний рух порушить і без того крихкий баланс інтересів єврейського народу і вимог Римської імперії.
Таким чином, табір ворогів Ісуса ріс, об'єднуючи як представників політичної та релігійної верхівки, так і завзятих бунтівників, розчарованих промовами Учителя про те, що шлях до порятунку лежить у сфері духу, а не політичної чи збройної боротьби.
Матвій, Марк і Лука (Євангеліє від Івана присвячене головним чином духовній спадщині Учителя) приблизно однаково описують останній тиждень земного життя Ісуса. Слідом за урочистим в'їздом до Єрусалиму у Вербну неділю під захоплені крики натовпу грянула трагедія зради Юди, взяття Учителя під варту в Гетсиманському саду, неправдивого суду, бичування і мученицької смерті.
Безумовно, усна традиція, на яку спираються автори трьох перших Євангелій, відіграла найважливішу роль у проповідях ранніх християн. Ісус Христос був відданий суду за безпідставним звинуваченням у святотатстві, бо мав зухвалість називати себе месією і Сином Божим, і юдейський синедріон засудив його до смерті. Цей вирок підлягав затвердженню римським прокуратором Юдеї Понтієм Пилатом, який, розглянувши справу Ісуса, не знайшов за ним жодної провини. Проте на вимогу збожеволівшого натовпу він засудив Ісуса на розп'яття, відпустивши на свободу розбійника Вараву. Ісус Христос, який не бажав піднімати зброї проти Риму, прийняв мученицьку смерть на хресті.
Нова світова релігія
З цього моменту повість про земне життя і смерть нашого Господа лягає в основу нової світової релігії. Християни вірять, що на третій день після страти Ісус Христос воскрес з мертвих і, з'явившись своїм учням, відкрив їм сенс своєї спокутної жертви, а також поклав на них місію нести його вчення всім народам. Ісус, що віддав себе на муки заради порятунку потопаючого у гріхах людства, став Богом і Спасителем, єдиною надією роду людського.
Дослідники тієї епохи переконливо довели, що зародження християнства було підготовлене розвитком подій далеко за межами Ізраїлю. Офіційна релігія Римської імперії перебувала в занепаді, звівшись до відправлення помпезних ритуалів і обожнювання імператорів. Шлях до виникнення світової релігії проклали спроби грецьких філософів і засновників древніх східних релігій дати відповідь на фундаментальні питання про божественний промисел і призначення людини, а поштовхом до нього послужило вчення Христа і його чудесне воскресіння з мертвих.
У перші роки після страти Ісуса Христа доля християнства висіла па волосині. Ті з апостолів, хто залишився в Єрусалимі, почали проповідувати серед юдеїв, які з плином століть вплели легендарні події у свою національну релігію.
Непорушна віра в божественну природу Христа і його смерть заради спокутування людських гріхів сприяла швидкому поширенню нової релігії серед язичницьких народів. Так історичні події мало відомі в той період за межами Ізраїлю, лягли в основу християнства – віровчення, яке вже два тисячоліття веде світ до порятунку.
Читайте також:
